Надія Бобровська до війни жила в місті Попасна на Луганщині. За спеціальністю вона кондитер. Свого часу після закінчення училища працювала на шахтарській кухні, виготовляла випічку. У 2011 році переїхала в Попасну, де прожила майже 12 років.
До Чернівців переїхала нещодавно, а до цього жила з сім’єю у Горішніх Шерівцях. Зараз жінці 64, проте малюванням, почала займатися лише чотири роки тому.
Про це йдеться у публікації "МБ".
"Хоч обіцяли зелений коридор, та його не було"
Мешкає Надія Григорівна з донькою та внуком. Зять із перших днів вторгнення на фронті.
"Вони виїхали 27 лютого, а я ще три тижні сиділа під обстрілами. Ми сподівалися, що все припиниться", – каже пані Надія.
Перший обстріл у Попасній пролунав другого березня 2022 року.
"Загорілася сусідня хата через город. Наша вціліла. Та у нас зникли тепло і світло. У сусідів було тепло, тому ми жили деякий час у них", – каже жінка.
Надія Григорівна виїхала 19 березня 2022 року. Тоді вже зник і зв’язок.
"Ми пів години йшли в центр, там волонтери забирали людей. Хоч обіцяли зелений коридор, та його не було – стріляли. Була відкрита тільки дорога на Бахмут. Потім уже я їхала в Краматорськ. Нас посадили на потяг для евакуації. Тоді зі Львова приїхала сюди, а далі – до дітей, вони на той час у Горішніх Шерівцях жили", – розповідає вона.
Ще в школі я любила малювати, але завжди не вистачало часу. У 2014-2017 роках Попасна страждала від обстрілів. У 2020, коли трохи стихло, пані Надія почала малювати. Каже, це її ліки.
"Я не знала, як висловити протест війні. Тоді намалювала на паркані сонечко, а біля нього – птахів, метеликів, квіти. У 2017, після підписання Мінського договору, все стихло, місто почало відбудовуватися. Тоді кожна четверта хата була понівечена. А тут між розбитими хатами – ворота з сонечком. Сусіди казали: "Надю, ти повертаєш нас до мирного життя". А у 2022 році місто розбили – все згоріло. Вулиці нашої вже немає. Мені надсилали фото, де серед бур’янів та руїн, ворота, що потемніли від дощів. Зараз і їх вже немає", – каже жінка.
Надія Григорівна почала малювати у 60. Спершу – для себе, згодом – на замовлення.
"Мої знайомі запитують: "Чому ти не казала, що вмієш так гарно малювати?". А я відповідаю, що й сама не знала", – каже пані Надія.
Проживаючи в Горішніх Шерівцях, жінка розмалювала дитячий садок.
"Я хотіла віддячити людям за те, що нас так гарно прийняли. Ми навіть не платили гроші за житло", – поділилася пані Надія.
У музичному залі дитсадка пані Надія намалювала таке саме сонечко, як удома.
Жінка також захоплюється рукоділлям: від виробів з фоамірану (декоративний пінистий матеріал, – авт.) до в’язання.
"У 2014 я відчула, що хочу чимось ділитися, робити добро. Після того, як в сусідів загорілася хата, я знала: завтра може прилетіти до нас. У мене була швейна машинка і багато старих речей. Тоді я знайшла в інтернеті, як шити кімнатне взуття. Пошила всім сусідам. Шкода тільки, що все пропало", – розповідає Надія Григорівна.
"Якби вони за цей час не виїхали, то вже б не змогли"
Розповідаючи про перші дні війни, Надія Бобровська згадує: "Ми сиділи в підвалі сусідів, у Василя й Олени Коваленків. Підвал був такий малий, що навіть лягти ніде. Їхня вагітна донька вже тиждень лежала в лікарні у Лисичанську. Після народження дитини її через два дні можна було забирати. А як поїхати? Рідний брат мого чоловіка жив поряд, тому зміг їх привезти. Хлопчик, якому лише тиждень від народження, два дні перебував із нами в укритті й жодного разу не плакав. Потім прилетіло. У сусідів кухню і гараж розбило наполовину. Чоловіки під обстрілами почали ремонтувати авто. Посадили дитину з мамою та батьком, і вони виїхали. Орієнтовно через дві години ми заспокоїлися, бо розуміли, за цей час вони дістались безпечного місця. Згодом знову прилетів снаряд і добив гараж, у якому раніше стояла сусідська машина. Якби вони за цей час не виїхали, то вже б не змогли взагалі".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
