«Син вивіз багатьох із мінного поля»: історія жінки, у якої син зник безвісти, а чоловік – на фронті

Любов АЛЕКСЕНЦЕВА вже майже рік розшукує свого сина Ростислава Антонюка, якого вважають безвісти зниклим. У листопаді 2023 року жінка випадково побачила фото хлопця із зав’язаними скотчем очима. Вона зрозуміла, що це її син, однак досі очікує на результат фотоекспертиз.

Про це йдеться у публікації molbuk.ua



Чоловік Любові Олександр пішов на війну разом із Ростиславом. Уже понад два роки він перебуває на фронті.

"Мій старший син Ростислав з дитинства захоплювався археологією, але врешті сказав, що хоче йти в медицину. Він обрав санітарну службу, але потім перевівся на сестринську справу. Згодом вступив до університету. Син жив медициною", – каже матір військового.



Пані Любов це дуже здивувало, оскільки в їхній родині ніколи не було медиків.

"Ростислав закінчив навчання та почав шукати роботу. В одну із поліклінік Чернівців потрібен був лаборант, проте син не мав цієї спеціальності. Йому сказали, якщо він за місяць захистить спеціальність, то його візьмуть на роботу та всього навчать. Він це зробив. Пропрацювавши рік, Ростислав зрозумів, що хоче спробувати щось нове. За п’ять років він змінив ще два медзаклади, а потім пішов працювати в онколікарню", – ділиться мати.

Обидва через стан здоров’я могли не воювати

Пропрацював там лише три тижні, і розпочалася війна. Першого березня 2022 року Ростислав разом із батьком та другом пішли до військкомату.



"Олександр за станом здоров’я не міг воювати, оскільки у 2015 році переніс онкологію, має інші захворювання. Його постійно відправляли додому. Та одного разу він прийшов до ТЦК і сказав, що, оскільки він київський переселенець, то йде захищати рідну домівку. Ростислав також мав серйозні проблеми зі здоров’ям. У військкоматі він сказав: "Не дивіться мої результати ВЛК, бо не візьмете", – пригадує пані Любов.
Спочатку Ростислав повідомив, що долучається до 25 окремого штурмового батальйону, бо їм потрібен медик.

"Згодом хлопців приєднали до 47 окремої механізованої бригади. Вони восьмого червня 2023 року повертали Роботине, що на Запоріжжі. Там син отримав важке поранення. Він вивіз багатьох хлопців з мінного поля. Потім мені його побратими телефонували та дякували за сина", – каже Любов.



"Завжди казав, що все добре"

Жінка розповідає, що Ростислав був настільки сильним духом, що через півтори години після операції на милицях самотужки дійшов до палати.



"Ми з медсестрою йшли позаду й думали, як його ловити, якщо впаде. Він завжди казав, що військовим важко не буває", – зазначає Любов.

Через чотири місяці лікування Ростислав повернувся на фронт.

"Повідомив, що хлопцям потрібен медик, тому добровільно відмовився від ВЛК. Вже через два дні, 14 жовтня 2023, син був із військовими на Авдіївському напрямку", – говорить пані Любов.

Наступного дня він разом із найкращим другом пішов на завдання.



"Син сказав, що нічого не може розповісти, проте повернеться з перемогою. Це були останні його слова, які я чула", – ділиться пані Любов.
Потім Любові Алексенцевій зателефонували з невідомого номера.

"Дзвонить якась жінка, каже, що її чоловік повернувся і просив передати, що Ростислава розстріляли. Я була тоді на роботі, у мене почалася істерика. Набираю ротного, він сказав, що все повідомлять згодом. Дуже довго добивалася хоч якоїсь інформації. Потім дізналася, що його побратим упав, а Ростислав побіг рятувати його. Так і зник, більше його ніхто не бачив. Згодом мені знову зателефонували й сказали, що мій син – герой, та його розстріляли", – розповідає Любов.

11 листопада 2023 року матір випадково побачила на сайті російських окупантів фото хлопця із зав’язаними скотчем очима.

"Я зрозуміла, що це мій син. Добре, що зробила знімок екрану, бо через два дні фото видалили. Два місяці ми чекали на слідчого. Він
відмовився робити фотоекспертизу і лише через наші погрози почав щось досліджувати. Результати ми отримали аж за п’ять місяців. Це нічого не дало, тому розпочали платну експертизу", – скаржиться матір військового.

Чоловік Любові Олександр служить у 110 окремій бригаді ТрО, яка зараз перебуває на Покровському напрямку.



"Хоч Саша і не рідний батько Ростислава, проте в них був дуже сильний емоційний зв’язок. Одного разу Саша отримав контузію і втратив свідомість. Йому здавалося, що він перебуває у старій радянській амбулаторії, де є металеві шафи. Поруч сидить Ростислав і каже: "Старий, вставай! Ти мене чуєш чи ні? Кому я сказав! Ми маємо повернутися додому!" Він розплющує очі, зривається й біжить до машини. І щойно від’їхав, в те місце, де він лежав, прилетіло. Отож сон про сина його врятував", – каже Любов.

Щонеділі Любов Алексенцева виходить о 15:00 на акцію підтримки військовополонених і безвісти зниклих захисників.

Жінка каже, що це найбільший її порятунок сьогодні.

"У березні 2024 року все для мене стало як тумані. Відтоді я постійно бігаю, намагаюся довідатися хоч якусь інформацію. Одного разу їхала маршруткою, дивлюся, стоять жінки на площі. Підійшла до них, вони мені все пояснили. Після того намагаюся виходити майже щонеділі. Я приходжу туди й стаю частиною родини. Ми настільки однакові у своєму горі. Разом легше", – зітхає пані Любов.


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram