Бойовому медику 128 окремої гірсько-штурмової бригади Богдану Магалясу 30 років. До війни чоловік працював за кордоном. У лютому 2022 року йому прийшла повістка, і він став до лав Збройних сил України. За службу торік отримав звання Героя України. Про його шлях, рідну Буковину й те, як отримав найвищу державну нагороду, – в матеріалі "МБ".
Богдан Магаляс народився в Кельменцях. Його батьки – Ігор та Людмила – підприємці. У 1999 сім’я купила хату в селі Вартиківці, що поруч з містом.
"Пам’ятаю, як батьки взялися перебудовувати придбаний тоді ще маленький будинок, який зараз є для мене справжнім домом. Усе робили своїми руками. Вони дуже багато працювали, але паралельно займалися нашим із сестрою вихованням. Сестричка Анастасія завжди гарно вчилася. Я ж займався найважливішим – зростав і "чудив", щоб їхнє життя було насиченим. Насправді я перебільшую, але смішних історій багато. Є ціла колекція дитячих шрамів і прекрасних спогадів. Тому дитинство асоціюється з моїм будинком, а також з річкою Дністер, куди часто мене возив батько. Обожнюю природу, а Дністер для мене став місцем, де я найбільше відчуваю себе вдома. Від мами я перейняв любов до порядку, сімейного затишку та справедливості. Сестричка навчила мене думати, оцінювати ризики, свої можливості та завжди бути впевненим в собі", – ділиться Богдан.
Богдан з батьками
Після школи навчався в Чернівецькому професійному ліцеї на електромеханіка. Після навчання намагався знайти роботу біля дому, але нічого не було.
"Вирішив, якщо вже і працювати далеко від дому, то там, де за рік заробиш більше, ніж за кілька років тут. Поїхав за кордон, там провів багато років. Тоді я й подумати не міг, що буду воювати за Україну. Працюючи певний час, повертався додому у відпустку. І ось одна з них майже завершилась. Відкрив нову візу до Польщі, зібрав речі, придбав квиток на 27 лютого 2022 року, – провадить Богдан Магаляс. – Проте з тією сумкою я поїхав до ТЦК. Бути добровольцем мені не вдалося, адже мати не схвалила б таке рішення, а відпустити батька я б не зміг. Ми домовилися: хто першим отримає повістку, той і піде. Довго чекати не довелося. Мені пощастило – моя сім’я вдома. Ті, хто збиралися біля ТЦК у лютому 2022, пам’ятають, що чоловіки сварилися з тамтешніми працівниками, чому їх не беруть. У чергах багато жартували та сміялися. В цьому й полягала наша велика сила – в єдності".
"Медиків завжди не вистачає"
Допомагати та лікувати Богдан умів із дитинства. Він постійно лікував котів, собак, пташок, навіть вужа.
"Нічого особливого в цьому не бачу. З дитинства я не боявся крові, спокійно сприймав власні травми. Не знаю, як саме це працює, але вже під час бойових дій розумів, наскільки сильно зосереджуюся на своїх діях. Я чітко розумію, що повинен робити і як. Ухвалюю рішення майже миттєво. Це стосується не тільки надання допомоги. Я дуже емоційна людина, тому накриває мене сильно. А пройдений шлях дуже гарно запам’ятовується. Мені здається, що візуально пам’ятаю кожного пораненого і загиблого. І кожен з них – це величезна моральна травма", – розповідає бойовий медик.
Богдан Магаляс каже, що ніколи б не міг уявити, що може бути військовиком, а тим паче бойовим медиком.
"Цей напрям мені запропонували під час мобілізації, обґрунтувавши тим, що медиків завжди не вистачає. Запевнили, що дадуть достатню кількість знань. Можливість рятувати життя, а не відбирати, мені сподобалася. Медична підготовка тривала 14 днів. Цього було дуже мало, проте достатньо для того, щоб зрозуміти хоча б основне. Тільки з часом почав розуміти, що базова підготовка військовика не передбачає навчання всього в деталях. Тільки практика й реальні ситуації загартовують і навчають. Суть не в тому, щоб розуміти, як забинтувати кінцівку чи стріляти з автомата. Основним є вміння адаптуватися на користь ситуації та результату", – зазначає військовик.
Головне в роботі Богдана – це медичні евакуації. За його словами, це складна тема, адже залежить від багатьох факторів: маршруту руху без мін, можливості під’їзду до пораненого, чи бачить тебе противник напряму.
"Часто поранених забирав із місця, де вони отримали поранення. Все просто: швидко під’їжджаєш до позиції, забираєш і тікаєш ще швидше. Це практикували в боях за Херсонщину. Тоді найбільшим страхом були міномети – встигнути втекти, поки вони не почали працювати по тобі", – каже Б. Магаляс.
"Найгірше, коли поранених більше, ніж здатен забрати"
Богдан зазначає, що евакуація під час битви за Бахмут була дуже важкою, оскільки пораненого доводилося виносити на руках під обстрілами, а відстань від позицій до місця, куди могла під’їхати техніка, становила 3,5 кілометра.
"Пізніше з’явилося дедалі більше безпілотників як у нас, так і в противника. Через це транспорт удень використовувати було ризиковано. Найгірше, коли поранених більше, ніж ти здатен забрати. Однією з таких історій є події на Херсонщині, – каже військовик. – Під час штурму танк противника обстріляв наших хлопців. Я саме доїжджав до них із підкріпленням. Проте, на жаль, підкріпленню довелося допомагати мені вантажити загиблих і поранених. Їх було понад десять. А єдине, що я міг запропонувати для їхнього перевезення, – це БМП-1".
За словами Богдана, евакуація – це спільна справа військових.
"Відверто, без допомоги інших я б просто не зміг зробити навіть половини тих евакуацій ні фізично, ні морально", – додає бойовий медик.
Чимало людей, яких він врятував, дякували за порятунок.
"Дякували, жартували. Іноді дзвонили й писали сім’ї, лише сім’ї тих, кого врятувати не вдалося. Це дуже важка тема. Описати її просто неможливо. Я хочу ще раз подякувати рідним полеглих героїв, я щиро поділяю ваше горе! – каже Богдан. – Найважче для мене втрачати друзів, про яких не міг навіть мріяти. Це люди, які стали поряд у найгірший момент та боролися до останнього подиху! Важко усвідомлювати, що нас досі не навчило, що війна – це найбільш безглузде, що є в цьому світі".
"Це нагорода для батьків"
Близько року тому старання Богдана Магаляса відзначили найвищою державною нагородою – званням Герой України з врученням ордена "Золота зірка".
"Напевно, росіяни першими про моє нагородження дізналися та подарували мені святковий феєрверк у вигляді влучання FPV-дрона по моїй машині під час евакуації. Було красиво, але організаторів свята я б змінив, – жартує Богдан. – Пізніше приїхала наш замполіт Алабама й привітала мене з нагородою. Проте того дня ситуація не дозволяла радіти. А вже наступного дня поспілкувався з батьками, які багато плакали й раділи. Ця нагорода радше для батьків, ніж для мене. А під час спроби скористатися пільгами, які передбачені цією нагородою, зрозумів, що наше суспільство не вміє цінувати чиїсь вчинки, а право на пільги доводиться доводити через суд", – розповідає Герой України.
Влітку 2023 року Богдан поїхав до Іспанії на навчання.
"Оскільки після отриманого в боях на Херсонщині та Бахмуті досвіду зібралося чимало, я цю поїздку більше сприймав як можливість поспілкуватися з іншими медиками. Це було корисно. Багато цікавих занять і людей, які з радістю ділилися досвідом. Та насправді інструкторам з Іспанії хотілося навчитися в нас і отримати трохи досвіду. Вони вчили нас, а ми їх. Часто говорили, що вражені тим, наскільки українці сильні", – згадує бойовий медик.
Нині єдиною мрією Богдана є спокійне життя.
"Хочу нарешті стати батьком і просто прокидатися вдома поряд зі своєю сім’єю. На жаль, дитячу мрію стати космонавтом мені так і не вдалося реалізувати. Проте, як і нашому земляку – космонавту Леоніду Каденюку – мені вдалося досягти однієї зірочки. Насправді це жарт. Пандемію пережили. Виграємо війну. Далі можна і в космос! Однак, думаю, я готовий відмовитися від цієї мрії. Сім’я набагато краще!" – підсумував Б. Магаляс.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
