Військовий із Чернівців із позивним Баретт понад два роки пробув у російському полоні.
Він потрапив у неволю у травні 2022 року в Маріуполі, коли за наказом командира з "Азовсталі" вийшли кілька тисяч українських бійців. Битва за місто тривала 86 днів, 82 з них — в оточенні.
Українським військовим кілька разів вдалося доставити гвинтокрилами у блокадний Маріуполь підкріплення та ліки, а також евакуювати поранених.
Серед військових, які вирушили у небезпечну подорож та в самісіньке пекло боїв за Маріуполь, був і молодший сержант полку "Азов" Нацгвардії чернівчанин із позивним Баретт. До цього він уже мав досвід участі в бойових діях під час АТО.
На рідній землі захисник опинився аж у липні 2024 року. Тоді Україна повернула 95 захисників.
Нині проходить реабілітацію після перебування в полоні.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 3 жовтня, пише molbuk.ua
"Із нашої групи залишилися лише двоє"
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із бійцем по телефону. Від його розповіді про пережите навертаються сльози.
"У 2014 році я починав службу в Києві в складі охорони президента. Потім упродовж двох років, до 2016-го, ми брали участь в антитерористичній операції на Донеччині, боронили Донецький аеропорт, – розповідає. – У 2022 році я полетів зі спецгрупою на "Азовсталь". Моя посада – снайпер".
Потім були бої в Маріуполі, бої на "Азовсталі".
"Із моєї групи залишилося тільки двоє: я і ще один боєць, – провадить захисник. – Сергій Шпрот (поет та військовий із Чернівців Сергій Скальд із позивним Шпрот – авт.), із яким я разом летів, помер у мене на руках... Із Пташкою (парамедикиня Катерина Поліщук, – авт.) сидів у одному бліндажі. Вона хороша, проста, компанійська, ввічлива, щира дівчина, гарно співає. Багатьом хлопцям допомогла, перев’язувала. Я її з джерела забирав до себе на бліндаж, бо вона проводила операцію, ампутувала хлопцю ногу. А я собі сам вибрав ножем два осколки – один ззаду голови, інший біля носа. Жити захочете, ще й не таке зробите".
"Вибили сім зубів, били струмом"
Під час боїв у Маріуполі Баретт добряче допік ворогові.
"Обличчям у багнюку не впав, за Буковину відомстив неодноразово, – каже. – А далі були тяжкі бої, тисячі трупів, бруд, сморід, і врешті полон. Мене супроводжували чечени. Потім Оленівка, знущання, тортури. Під час допиту ФСБ зав’язало пакет на голову, били руками, ногами, пляшками. Вибили із коренями сім зубів. Приєднали "тапік" до ноги (один із засобів для тортур, військово-польовий телефон, дроти якого людям накручували на пальці ніг, рук або геніталії - авт.), били струмом. У мене в нозі була дірка, м’ясо горіло. Вони знали, що я прилетів до Маріуполя гвинтокрилом і підозрювали, що я із ГУР".
Чернівчанина врятувало, що він, попри тортури, не зізнався, що є розвідником та ще й снайпером. Інакше, каже, живим би не випустили.
"Свої документи спалив на "Азовсталі" перед виходом, зброю втопив у річці. Придумав історію, що я цивільний, виїжджав із дружиною і дитиною за кордон, але на кордоні родину буцімто пропустили, а мене українські військові зупинили, відправили на полігон у Яворів, а потім посадили на вертоліт до Маріуполя і наказали: "Лети!" Цю історію я тягнув до кінця, мало сам у неї не повірив", – каже боєць.
Дуже мало росіян, зокрема й цивільних, зберегли людяність.
"Назад у них дороги немає. Вони зомбовані. Там такий "єралаш" крутять по телевізору, що то неможливо дивитися. І люди в то вірять. Більшість із них – "ніщєброди". Коли я вийшов із "Азовсталі", вони мене в Оленівці роздягнули. Як побачили мою форму, берці, – усе позабирали. Вони не бачили таких якісних речей", – каже чоловік.
"Треба знову брати автомата"
За три дні до страшної пожежі у селищі Оленівка наприкінці липня 2022 року, коли загинули понад 50 українських військовополонених, Баретта перевезли до колонії у Горлівці.
"В Оленівці ми ходили гусячим кроком до їдальні, там отримували якусь огидну баланду, яку неможливо було їсти. А в Горлівці куди не йдеш, тебе всюди б’ють. Просто так, коли хочуть. Приїжджав спецназ із Ростова, Таганрога, Москви. І тупо нас били: у їдальні, під час шикування, зарядки – пофіг. Врешті – Кіровська колонія, де сидять пожиттєві. І знову щодня б’ють, знущаються", – провадить.
Коли оборонцям "Азовсталі" наказали здати зброю і виходити, їм обіцяли, що через кілька місяців вони будуть вдома.
"Частину тоді справді поміняли, десь до 150 осіб. Серед них – Вишню, Редіса, Пташку. Але більшість залишилася. Я налаштувався на мінімум п’ять-шість років. Але якось усе ж поміняли. Тепер росіяни, дізнавшись, хто я, певне, лікті кусають", – усміхається захисник.
На запитання, що відчув, опинившись на рідній землі, боєць без роздумів відповідає:
"Відчув, що мені треба брати автомата і знову йти стріляти окупантів. Я простий хлопець із Буковини, але мене не зламати. Єдині, перед ким слабкий, – це мої діти та Господь Бог. Наш обов’язок захищати наших сестер, матерів, доньок. Ніхто, крім нас. А не так, як ті, що ховаються по хатах, через річки перепливають".
Зараз захисникові 42 роки. Його реабілітація триватиме майже рік, адже травм чимало. Але морально, запевняє боєць, він почувається добре.
"Я лише починаю жити", – усміхається.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
