Військовий із Чернівців із позивним Баретт понад два роки пробув у російському полоні.
Він потрапив у неволю у травні 2022 року в Маріуполі, коли за наказом командира з "Азовсталі" вийшли кілька тисяч українських бійців. Битва за місто тривала 86 днів, 82 з них — в оточенні.
Українським військовим кілька разів вдалося доставити гвинтокрилами у блокадний Маріуполь підкріплення та ліки, а також евакуювати поранених.
Серед військових, які вирушили у небезпечну подорож та в самісіньке пекло боїв за Маріуполь, був і молодший сержант полку "Азов" Нацгвардії чернівчанин із позивним Баретт. До цього він уже мав досвід участі в бойових діях під час АТО.
На рідній землі захисник опинився аж у липні 2024 року. Тоді Україна повернула 95 захисників.
Нині проходить реабілітацію після перебування в полоні.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 3 жовтня, пише molbuk.ua
"Із нашої групи залишилися лише двоє"
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із бійцем по телефону. Від його розповіді про пережите навертаються сльози.
"У 2014 році я починав службу в Києві в складі охорони президента. Потім упродовж двох років, до 2016-го, ми брали участь в антитерористичній операції на Донеччині, боронили Донецький аеропорт, – розповідає. – У 2022 році я полетів зі спецгрупою на "Азовсталь". Моя посада – снайпер".
Потім були бої в Маріуполі, бої на "Азовсталі".
"Із моєї групи залишилося тільки двоє: я і ще один боєць, – провадить захисник. – Сергій Шпрот (
поет та військовий із Чернівців Сергій Скальд із позивним Шпрот – авт.), із яким я разом летів, помер у мене на руках... Із Пташкою (
парамедикиня Катерина Поліщук, – авт.) сидів у одному бліндажі. Вона хороша, проста, компанійська, ввічлива, щира дівчина, гарно співає. Багатьом хлопцям допомогла, перев’язувала. Я її з джерела забирав до себе на бліндаж, бо вона проводила операцію, ампутувала хлопцю ногу. А я собі сам вибрав ножем два осколки – один ззаду голови, інший біля носа. Жити захочете, ще й не таке зробите".
"Вибили сім зубів, били струмом"
Під час боїв у Маріуполі Баретт добряче допік ворогові.
"Обличчям у багнюку не впав, за Буковину відомстив неодноразово, – каже. – А далі були тяжкі бої, тисячі трупів, бруд, сморід, і врешті полон. Мене супроводжували чечени. Потім Оленівка, знущання, тортури. Під час допиту ФСБ зав’язало пакет на голову, били руками, ногами, пляшками. Вибили із коренями сім зубів. Приєднали "тапік" до ноги (
один із засобів для тортур, військово-польовий телефон, дроти якого людям накручували на пальці ніг, рук або геніталії - авт.), били струмом. У мене в нозі була дірка, м’ясо горіло. Вони знали, що я прилетів до Маріуполя гвинтокрилом і підозрювали, що я із ГУР".
Чернівчанина врятувало, що він, попри тортури, не зізнався, що є розвідником та ще й снайпером. Інакше, каже, живим би не випустили.
"Свої документи спалив на "Азовсталі" перед виходом, зброю втопив у річці. Придумав історію, що я цивільний, виїжджав із дружиною і дитиною за кордон, але на кордоні родину буцімто пропустили, а мене українські військові зупинили, відправили на полігон у Яворів, а потім посадили на вертоліт до Маріуполя і наказали: "Лети!" Цю історію я тягнув до кінця, мало сам у неї не повірив", – каже боєць.
Дуже мало росіян, зокрема й цивільних, зберегли людяність.
"Назад у них дороги немає. Вони зомбовані. Там такий "єралаш" крутять по телевізору, що то неможливо дивитися. І люди в то вірять. Більшість із них – "ніщєброди". Коли я вийшов із "Азовсталі", вони мене в Оленівці роздягнули. Як побачили мою форму, берці, – усе позабирали. Вони не бачили таких якісних речей", – каже чоловік.
"Треба знову брати автомата"
За три дні до страшної пожежі у селищі Оленівка наприкінці липня 2022 року, коли загинули понад 50 українських військовополонених, Баретта перевезли до колонії у Горлівці.
"В Оленівці ми ходили гусячим кроком до їдальні, там отримували якусь огидну баланду, яку неможливо було їсти. А в Горлівці куди не йдеш, тебе всюди б’ють. Просто так, коли хочуть. Приїжджав спецназ із Ростова, Таганрога, Москви. І тупо нас били: у їдальні, під час шикування, зарядки – пофіг. Врешті – Кіровська колонія, де сидять пожиттєві. І знову щодня б’ють, знущаються", – провадить.
Коли оборонцям "Азовсталі" наказали здати зброю і виходити, їм обіцяли, що через кілька місяців вони будуть вдома.
"Частину тоді справді поміняли, десь до 150 осіб. Серед них – Вишню, Редіса, Пташку. Але більшість залишилася. Я налаштувався на мінімум п’ять-шість років. Але якось усе ж поміняли. Тепер росіяни, дізнавшись, хто я, певне, лікті кусають", – усміхається захисник.
На запитання, що відчув, опинившись на рідній землі, боєць без роздумів відповідає:
"Відчув, що мені треба брати автомата і знову йти стріляти окупантів. Я простий хлопець із Буковини, але мене не зламати. Єдині, перед ким слабкий, – це мої діти та Господь Бог. Наш обов’язок захищати наших сестер, матерів, доньок. Ніхто, крім нас. А не так, як ті, що ховаються по хатах, через річки перепливають".
Зараз захисникові 42 роки. Його реабілітація триватиме майже рік, адже травм чимало. Але морально, запевняє боєць, він почувається добре.
"Я лише починаю жити", – усміхається.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
6-10-2024, 14:40
1
1 526
