Павло Леонідов до початку повномасштабної війни з Росією жив у Кривому Розі та працював на кар’єрі. Там одружився, згодом з’явилася маленька донечка. Та почалася війна… Чоловік. не чекаючи повістки, пішов до військкомату.
Про це йдеться у публікації "МБ".
Спочатку Павло навчався на курсах молодого бійця. Згодом підрозділ чоловіка відкомандирували на Донеччину в район містечка Сіверськ.
– Після навчальних курсів на Донеччині нас відправили на позиції, де ми виконували функцію групи швидкого реагування. Якщо сказати простіше, то підкріплення. Якщо траплялася складна ситуація, наша група виїжджала на підмогу. Я був водієм, перевозив особовий склад, доставляв боєприпаси, – ділиться Павло.
"Окупанти запускають дрони нам у тил”
Після відпустки групу Павла Леонідова направили на Харківщину, в район Куп’янська. Там військовий через брак людей перекваліфікувався з водія на бійця, який виконує бойові завдання.
– На Харківщині ми були влітку 2024 року. Я працював на гранатометі. Обстріли були постійні. Бували такі дні, коли ми просто не могли вийти з окопів. Якщо порівнювати з Донеччиною, то на Харківщині у 2024-му окупанти переважно працюють дронами, застосовують скиди. БПЛА літають постійно. Росіяни застосовують таку тактику, що дрони залітають нам у тил і рухаються з нашого напрямку. Тобто складається враження, що летять наші безпілотники, але насправді вони ворожі, – пояснює Павло.
На Куп’янському напрямку Павло отримав поранення внаслідок скиду дрона.
– Тоді у нас була перезмінка, прибуло підкріплення, щоби доставити боєприпаси та харчі. Неподалік нас відбувся скид. Ніби все затихло, ми почали забирати те, що нам привезли, але поблизу мене стався повторний скид. Я впав і не зрозумів, що відбулося. Побратим запитав, чи зі мною все гаразд. Пам’ятаю, що відповів: "У мене щось із ногою". Побратим Олег відразу підбіг до мене, у мене були пошкоджені нога та черевна порожнина. На ногу відразу наклали турнікет. Хлопці мене підняли, і ми разом виходили. Пам’ятаю, коли ми прийшли на визначене місце, мені не давали заснути, доки ми чекали на евакуацію. Вже пізніше мене доставили до стабілізаційного пункту, – згадує військовий.
“Не маю морального права відсиджуватися вдома”
Після стабілізаційного пункту Павла відвезли до Харківської лікарні, згодом до Львова, потім – до військового госпіталю у Чернівцях. Після госпіталю чоловік лікується в клініці "Angelholm". Загалом Павло пережив понад 15 операцій.
– Внаслідок скиду мені пошкодило ногу та живіт. Лікарі дістали чимало осколків, які я бережу. Частина осколків залишилася у моєму тілі. У Чернівцях мені зробили пересадку шкіри. Обіцяють, що за тиждень відпустять додому, в Кривий Ріг, до моєї сім’ї, – ділиться чоловік.
Павло Леонідов хоче якнайшвидше одужати та повернутися на війну до побратимів, каже, що їм потрібне підкріплення.
– Ми повинні виграти та вистояти цю війну, щоби наші діти жили у мирі та спокої. Моїй донечці три роки, тата вона чує і бачить лише по телефону. Коли я приїжджаю у відпустку, вона запитує: "Тату, а чому ти тут? Ти ж маєш бути у телефоні". Дуже сумую за своєю сім’єю, але у мене немає жодного морального права відсиджуватися вдома, коли у моїй країні війна! – каже чоловік.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
