У невеликому селі Поляна Клішковецької громади волонтерять мало не в кожній хаті. У багатьох на фронті – рідні, близькі. Переселенці теж стали частиною великої дружної команди.
Місцеві невтомно працюють на перемогу. Ріжуть свиней, із яких готують тушкованки, паштети, коптять сало, смажать котлети. Квасять помідори, огірки, перець. Випікають калачі, піци, бендерики (налисники із м’ясом), печиво, солодкі баби... Усього й не злічити. Квасять та маринують навіть кавуни – виходить смачно! Мають уже і свій логотип "Із Поляни – з любов’ю".
Усю цю продукцію раз, а то й двічі на тиждень волонтери із сусідніх сіл доставляють на передову. Піклуються не лише про воїнів-мешканців громади, а про всіх захисників. Військові уже впізнають полянський логотип, і для них це як сертифікат якості. Знають, що їжа буде свіжою та смачною.
"Боялася лише, що не зможу потрапити додому"
Кореспондентка "МБ" навідалася до Поляни і була вражена згуртованістю та самопожертвою людей. На втому тут ніхто не зважає. У жінок на все одна відповідь: "От хлопцям на фронті справді важко, а нам тут ще нічого".
Спочатку завітали до хати Павліни Клюс. Жінка понад 20 років працювала в Італії. Та щойно почалася велика війна, повернулася до батьківської домівки.
"У мене був страх, що я не зможу потрапити додому. Відчувала, що маю бути там, на своїй землі, де народилася, де моє серце. Румунський кордон переходила пішки: транспорт тоді не їхав. Назустріч йшли натовпи людей, які втікали від війни. Я ж думала про те, що на чужині їм теж не буде легко. Бо це ілюзія, що за кордоном дуже добре", – каже пані Павліна.
Спочатку жінка разом із іншими готувала їсти кільком десяткам переселенців.
"Варили борщ, другі страви, пекли м’ясо, випічку. Поступово перейшли на допомогу військовим", – каже.
Зараз у хаті Павліни Вікторівни – справжній заготівельний пункт. Олена у старовинних великих ночвах замішує тісто на печиво. Їй допомагає переселенка Оксана із міста Золоте на Луганщині.
Довкола – гори продуктів, консервації. Жінки охоче діляться рецептами і пригощають квашеними та маринованими кавунами. Кажуть, хлопці часто замовляють ці делікатеси: багатьом смакує більше, ніж огірки.
Пічка – на дровах, тож знеструмлення не страшні
Котлети, сало, голубці та інші страви, які можуть зіпсуватися, заморожують.
"Поки їжа доїжджає до Сходу, якраз розморожується в руках хлопців. Тож вони вже мають повноцінний обід і вечерю, – тішиться Павліна Клюс. – У мене зараз на фронті троє племінників. Раніше вони відмовлялися від гостинців, боялися, що їжа дорогою може зіпсуватися. Та відколи скуштували, запитують, коли ми знову приїдемо".
На подвір’ї стоїть пічка, а на городі – казани.
"Ми спочатку пекли в духовках, але ж світла часто нема. А ця пічка – на дровах. Тож ми тепер незалежні від електропостачання. Випікаємо тут солодощі. А у казанах варимо вареники, пельмені, консервацію робимо, салати. За день можемо наготувати на добру роту, а то й більше, якщо потрібно", – усміхається жінка.
Завдяки таким гостинцям воїни відчуватимуть підтримку тилу:
"Хоч ми і не на передовій, але для нас так само триває війна. І скільки б вона не тривала, будемо допомагати воїнам. Головне, щоби ця нечиста сила пішла геть із України. Москалі дарма сюди прийшли. У скрутну хвилину українці вміють стати плече в плече і злагоджено, самовіддано працювати".
80-річна бабця пекла за раз по пів сотні калачів
На сусідній вулиці – хата Нелі Банар. Господиня від ранку випікає калачі. Приготування однієї партії займає близько шести годин.
"Я розчинила тісто о восьмій годині. Відтоді процес не припиняється. Замісила, ось тісто вже підійшло. Виліплюємо калачики, щоби хлопцям на фронті було смачніше і тісто довше не черствіло. Вийде 14 калачів, бо піч невелика. А коли нас багато збирається, то за один раз і до сотні напікаємо", – розповідає пані Неля.
У жінки велика родина, про яку треба дбати, а ще вона працює вчителькою початкових класів. Коли все це встигає – загадка.
"Військовим важче, ніж нам, – відмахується Неля Банар. – У нас усі працюють – від старого до малого. Ще донедавна 80-річна бабуся хліб на фронт випікала: по 22 хлібини у двох печах відразу, тобто за один раз майже пів сотні. А малеча горіхи б’є і змішує із медом".
Син пані Нелі Павло Банар разом із друзями у кухні на території церкви готує піцу. Щотижня відправляють на фронт по двісті штук. Кажуть, у військових вона має неабиякий попит.
"До хліба треба ще щось, а піца – то вже все готове, тільки взяв і пішов, – каже хлопець. – Тож нам запропонували зайнятися саме нею. Ми спробували й отримали дуже гарні відгуки бійців. Мовляв, смачно і дуже зручно, можна швидко перекусити".
Потрібна підтримка небайдужих
Далі – обійстя Наталії Гуйван. На ньому теж постійно кипить робота: напередодні волонтери заготували тут 1100 кг м’яса для бійців. Консерви зберігають у підвалі, а продукцію, що може зіпсуватися, помістили у величезні морозилки. Навіть під час знеструмлень ці морозильні камери працюють: дбайливі господарі вмикають генератор.
"Ми працюємо від початку великої війни, – каже пані Наталія. – Спершу допомагали переселенцям. Їх було майже пів сотні. Вони поселилися при місцевій церкві. Ми їх годували, бо ж люди виїхали зовсім без нічого. Потім наші хлопці, які брали участь в евакуації людей, почали їхати на Схід і побачили, що найбільш незахищена верства – це наші військові.
Захотіли їх підтримати, щоби захисники відчували нашу любов, турботу. Зібралися кілька сімей, склалися, чим могли, закупили пару свинячих тушок. Хотіли спочатку допомагати без розголосу. Та наші гроші швидко закінчилися, а зупинятися не можна, бо справа ця потрібна. Тож створили сторінку в соцмережах, почали знімати відео про нашу діяльність. Звернулися до односельців, які виїхали за кордон багато років тому. І люди почали відгукуватися. Хто скільки може, жертвує. Нам довіряють, бо бачать нашу роботу".
А нещодавно волонтери з Поляни виграли грант від Чернівецької регіональної асоціації соціального розвитку (AREAC). Куплять нову піч, генератор, кухонне обладнання, деякі продукти.
Але цього недостатньо для щедрих щотижневих відправок на фронт. Тож небайдужих закликають підтримати волонтерів коштами або хто чим може. Маєте змогу передати свиню – там будуть раді. Півлітрові банки для тушкованок теж вітають, як і кришки для консервації, пластикові відерця на паштети тощо.
Як допомогти:
Карта "ПриватБанку": 4149499995620851 Стрільчук В.І.
Моно https://send.monobank.ua/jar/AZte4itL1L
PayPal: viktoriiatrach@gmail.com
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
