Назвав студію своїм позивним – "Фенікс": військовий у Чернівцях після поранення розвиває бізнес – відео "МБ"

Військовий з Чернівців Віталій Бакрев після втрати ноги на фронті вирішив розпочати свою справу. Спочатку чоловік відкрив за власні кошти магазин квітів і святкового оформлення в Магалі. Проте нещодавно Віталій створив студію яскравих емоцій у Чернівцях за кошти мікрогранту "єРобота. Власна справа".

Про історію бійця та його справу – в "МБ".

"Мені подобається робити приємне людям"

Студію Віталій відкрив нещодавно, у липні. На це від держави отримав 250 тисяч гривень.

"Я думаю, цей бізнес зараз дуже актуальний. Хочеться розбавити темряву, яка є в нашій країні. Люди зараз дуже змінилися і стали злими. Ідея створити таку студію зародилася давно. Мені подобається робити щось приємне людям, і я це зробив своєю справою. Хочу, щоб люди дарували одне одному приємні емоції, дарували щось. Не обов’язково лише близьким, як-от дівчині чи мамі. Достатньо подарувати квітку незнайомій людині – і в неї одразу покращиться настрій. Це здається дрібничкою, але в цьому щось є", – зазначає військовий.



Чоловік назвав студію "Фенікс". Такий позивний він мав у війську.

"Я йшов до війська добровольцем, раніше зброю в руках ніколи не тримав. Проте розумів: твоє життя під загрозою і ти знищуєш ворогів – змінюєшся. Якщо вже змінюватись, то тільки на краще. А міфічний єгипетський птах, який із попелу перероджується – найкращий символ цього", – каже чернівчанин.

Віталій уже найняв на роботу співробітників, які продають його товари й просувають бренд.

"У мене найкраща команда. Якщо не брати до уваги фахові знання, то це ще й дуже гарні люди, майже ціла родина – мама і дві дочки, а їхня бабуся допомагає мені з юридичними питаннями. Я один, а проблем дуже багато, не все встигаю, тому вони мені допомагають", – зазначає військовий.



В асортименті магазину є квіти, гелеві кульки, подарункові бокси, м’які іграшки, сувеніри, подушки з різними приємними написами.

"Плануємо ще розширити асортимент, зокрема продавати канцелярські товари. Сподіваємося масштабуватися, щоб була мережа. І, звісно, хотілося, щоб чимала частина доходу йшла на ЗСУ", – ділиться військовий.





Як зазначає чоловік, грант від "єРоботи" йому суттєво допоміг.

"Весь товар, окрім квітів, я купив за грантові кошти. Також меблі, полички, оренда приміщення, маркетингові послуги, майже – усе для запуску бізнесу покрили грантові кошти, навіть залишився запас", – говорить В. Бакрев.

Мета Віталія – дарувати людям тільки позитивні емоції.

"Деякі психологи говорять, що всі українці – ветерани війни, бо вся країна воює. І це на нас позначається, як ти не намагайся осторонь триматися, воно тебе торкнеться. Війна тривала, ворог сильний, тому треба працювати над своїм психологічним станом. Упевнений, що ця студія допоможе людям почуватися краще", – запевняє військовий.

"Після 24 лютого терпець увірвався"

Віталій на початку великої війни у 24 роки пішов добровольцем на війну. Спочатку був розвідником, потім – кулеметником.

"До цього я зброї в руках не тримав, хоч раніше й тягнуло в зону АТО/ООС. Проте після 24 лютого терпець увірвався. Через знайомих зв’язався з добровольчим батальйоном "Карпатська Січ". Мене цікавило одразу піти воювати. Я отримав те, що хотів. Перед нулем лише кілька днів тренувань, хлопці з досвідом щось розповіли про зброю – і все", – згадує перші тижні війни Віталій.

Військовий воював спочатку на Київщині, потім – на Харківщині, де й отримав поранення під час наступальної операції.

"Наш батальйон оточив ворожу роту між двох лісосмуг, вони натомість викликали підкріплення. По нас майже дві доби стріляли танки. На той час засобів у нас було мало – кілька мінометів 80-го калібру та один 120-й, випущений ще в 1949 році. Прикрити нас не було кому. Поруч прилетів танковий снаряд, осколки посікли мені обидві ноги. Проте при пам’яті залишився, болю не відчував, тому вів бій і далі", – каже В. Бакрев.

Праву ногу Віталій втратив, через що потім довго лікувався в Латвії, Львові, Німеччині й зараз пересувається на протезі.

"Я сподіваюся, що повернуся до хлопців. Не знаю, чи мені це вдасться, бо я хочу бути боєздатною одиницею, а не тягарем. Ходжу поки що на милицях, бо нога ще після операції заживає. Побратими гарно підтримують мене. Вони самі там під обстрілами сидять, а тут питають: "Братику, як ти?" – говорить військовий.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram