Дружина загиблого Героя України Анна КВІННА втратила чоловіка у 28 років. Капітан Владислав Лонський служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. Загинув на Харківщині, коли позицію у вересні 2022 року обстріляли з танків.
Про це йдеться у матеріалі molbuk.ua.
Уперше Анна познайомилася з Владиславом у літньому таборі, коли їй було 17, а йому – 13.
"Тоді я працювала вожатою, ми познайомилися й почали спілкуватися. Згодом Влад став найкращим другом мого брата, який менший за мене на п’ять років", – каже Анна Квінна.
Коли Владислав закінчив військовий ліцей, в Анни виникли до нього почуття.
"Я добре пам’ятаю той момент. Він прийшов до мене з поламаною рукою... Уже тоді остаточно зрозуміла, що маю до нього почуття. Єдине, що мене стримувало, – це вік: Влад ще навчався, а я вже працювала. Коли він вступив до академії, ми почали зустрічатися", – ділиться Анна.
"Писали листи одне одному"
"Бачилися ми дуже рідко, інколи раз на вісім-дев’ять місяців, тому завели традицію листуватися. Писали одне одному постійно, читали одні книги, потім їх обговорювали. Листи ми писали довгі, описували наші мрії, наприклад, мріяли, який у нас буде будинок, сад, автівки", – розповідає жінка.
Через службу чоловіка Анна згодом переїхала з Луцька до Чернівців. Відтоді почала казати: "Не він служить, а ми служимо".
У 2019 році Владислав брав участь в АТО, а у 2022-му – у повномасштабній війні, тому стосунки пара постійно проживала на відстані.
"Коли в мене з’явилася змога приїхати до нього, саме розпочалася пандемія, і Влада не випускали із військової частини. Потім – повномасштабне вторгнення, однак це мене ні разу не зупиняло. За 13 років нашого знайомства ми були разом близько року", – розповідає Анна Квінна.
З перших днів повномасштабного вторгнення Анна почала волонтерити. Спочатку здавала кров, потім почала плести сітки.
"Я цілодобово плела сітки. Одного разу побачила в соцмережі, що 80 бригада шукає кошти на бронежилети. Влада саме тоді не було на зв’язку, тому він не міг про це мені сказати. Після цього допису я взялася за пошук коштів, оскільки з моїми знайомствами можу робити набагато більше. За півтора дня зібрала десять тисяч доларів", – розповідає волонтерка.
Потім Анна познайомилася з однією дівчиною з Києва. Вони вдвох налагодили канал постачання гуманітарної допомоги з Італії. На другий тиждень великої війни жінки відправили перший бус із речами на Херсон.
Анна разом з іншими організаторками влаштовувала благодійні ярмарки за кордоном. Найбільше назбирали у Варшаві – 18 тисяч євро, продаючи різні гендмейд-вироби, виготовленні майстринями з усієї України.
"Ми організували черговий ярмарок у Польщі. Після нього всі мої дівчата поїхали додому, а я залишилася ще на кілька днів. І раптом Влад надсилає мені карту звільненої території з написом: "Кохана, моя бригада сказала, що це для тебе!" Це був найкращий подарунок за все моє життя", – каже Анна Квінна.
"Ніхто не міг сказати, що Влад загинув"
У переддень загибелі Владислав увесь час був на зв’язку. Коли зник, Анна відчула тривогу, адже інші військові були в мережі – писали їй, що все гаразд.
"Я ще була в Польщі. Відчувала, що щось не так, Влад не виходив на зв’язок. Подумала тоді, що згодом відповість, але відповіді так і не отримала. Я мала контактні номери телефонів його побратимів. Мені відписали, що все добре, просто немає зв’язку", – розповідає волонтерка.
Анна стояла з подругою вже на автовокзалі, щоб їхати в Україну, коли її подрузі зателефонували й сказали, що Владислав загинув внаслідок танкового обстрілу.
"З погляду Наталії я все зрозуміла. Написала побратиму Влада: "Ти мені збрехав!". Згодом він мені написав, що ніхто не наважувався сказати правду", – каже Анна Квінна.
У день, коли Анна ховала свого чоловіка, їй казали, що треба жити, народжувати дітей і думати про своє майбутнє.
"Це найгірше, що ви можете сказати людині, яка переживає втрату. Краще нічого не кажіть. Просто обійміть – це більше допоможе", – зазначає Анна.
Єдине тоді врятувало жінку – це діяльність: побратимам її загиблого чоловіка потрібна була автівка.
"Якось мені подзвонив один із побратимів Влада і сказав, що їм треба два пікапи. Тоді я нецензурно йому відповіла, бо мені було дуже погано. Однак згодом зрозуміла: я тут вже декілька тижнів плачу, а хлопцям там, на передовій, немає часу на емоції. Це мене змусило рухатися", – розповідає волонтерка.
Анна окреслила собі кілька позицій, які має виконати після загибелі чоловіка. Серед них – побувати на усіх місцях виїзду Владислава. Вже їздила в Херсонську та Донецьку області, планує потрапити на Харківщину. Одна із цілей – залишити пам’ять про Владислава, тому їхня історія кохання є в книзі "Я тебе…війна".
"Мені було важливо, щоб подвиг Влада було винагороджено. І я, і командування його бригади працювали рік над тим, щоб йому дали звання Героя України. Тому обов’язок дружини військового я виконала", – ділиться Анна Квінна.
Зараз Анна й далі волонтерить, працює над проєктами, щоб допомагати жінкам, які втратили рідних чи близьких на війні.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
