У своїх 24 роки чернівчанка Єлена Ланівська багато пережила. До війни вона почувалася щасливою й успішною: здобувала другу освіту політолога, мала улюблену роботу, була обрана депутаткою Чернівецької районної ради. Зустріла своє справжнє кохання – морпіха Михайла Приступу з Волині. Пара зустрічалася понад рік, планувала весілля й романтичну подорож.
Та все зруйнувала війна. П’ятого березня 2022 року Михайло загинув у боях за Ірпінь...
Читайте також: "Пригорнутися хоч би на мить": чернівчанка після загибелі коханого стала парамедиком на Донбасі - фото
Єлена почувалася повністю розбитою. Тоді ж і стала в пригоді перша освіта – чотири роки навчання у медколеджі БДМУ за спеціальністю "Лікувальна справа". Тож подалася в добровольчий медичний батальйон "Госпітальєри", що допомагав бійцям на Донбасі.
"Хотілося, щоб мене не шкодували, а розуміли"
Влітку того ж року Єлена мобілізувалася до лав ЗСУ як бойовий медик, де перебуває й досі. Про свою службу, війну та життя після важкої втрати дівчина розповіла "МБ".
"Після загибелі Михайла збагнула, що мені зараз немає місця в цивільному житті. Не знала, що мені тут робити. Почувалася спустошеною, безсилою. Хотіла бути серед людей, які проживали те ж саме, були зайняті війною, і ніхто не шкодував мене, а просто ставився з розумінням. Я усвідомлювала, що життя триває, триває війна", – каже співрозмовниця.
Спектр обов’язків Єлени дуже широкий: надання медичної допомоги, комунікація зі стабілізаційними пунктами, госпіталями, медична розвідка, піклування про стан здоров’я підрозділу.
"Медик не тільки накладає турнікет на полі бою. Окрім того, що бійці отримують поранення, вони ще й хворіють. Тож на медиках лежать усі болячки. У тебе є взвод, і ти маєш потурбуватися, щоби всі були здатні до виконання бойового завдання. Через це іноді почуваюся мамою-квочкою", – усміхається Єлена.
Дівчина також стежить за вмістом аптечок: чи правильно і повністю укомплектовані, чи немає протермінованих препаратів. А ще навчає військових.
"Дуже важливо, щоб кожен із бійців умів надати собі першу домедичну допомогу. Часто чую: "Ви медики, тож будете поряд". Але це не завжди можливо", – пояснює.
Якісний турнікет може врятувати життя
Усе медобладнання має бути високої якості, наголошує Єлена. Від цього залежить життя бійця.
"Часом люди купують будь-що і не замислюються над наслідками. Якщо хочете допомагати, то робіть це відповідально. Днями евакуювали з передової бійця. Попри серйозні поранення, його можна було врятувати. Та через неякісний турнікет він стік кров’ю. Тож його привезли до стабілізаційного центру вже в дуже важкому стані. Лікарі зробили все, що могли й навіть більше, та було пізно. Тому якість – головне. Через це дуже люблю Тату Кеплер (волонтерку з Чернівців – ред.). Бо знаю, що допомога, яка прийде від неї, – це найкраще з найкращого", – стверджує медикиня.
Найбільше дівчині запам’ятався один із захисників, якого евакуйовувала з передової у 2022 році.
"Чоловік мав контузію. Поки везли, розпитувала про самопочуття, щоби контролювати його стан. Аж раптом він каже: "Я щойно втратив сина". Батько із сином сиділи в одному окопі, в юнака влучив ворожий снаряд. Я усвідомлювала, що тієї хвилини нічим не можу йому допомогти. Якщо інших поранених можна знеболити, хоч якось зменшити їхні страждання, то тут мої руки зв’язані. Оце, мабуть, для мене був найважчий випадок", – зітхає військовослужбовиця.
Єлена ще й сама досі не оговталася від втрати коханого. З її очей котяться рясні сльози, щойно згадує свого Михайла.
"Щоразу, як буваю на похороні побратимів або дізнаюся про загибель когось зі знайомих, проживаю ці страшні емоції. Неможливо змиритися з втратою близької людини. Просто вчуся з цим жити. Іншого виходу немає", – плаче дівчина.
"Ми досі не вийшли з режиму "Ура, пес Патрон"
У тилових містах, як-от Чернівці, зовсім інший світ, зазначає військова.
"Багато людей просто не усвідомлює, що відбувається. Що Україна у великій небезпеці. І я не знаю, як їм пояснити. Можна "подякувати" "Єдиному марафону". Бо насправді зараз усе дуже погано. Так, був момент, коли ми круто переважали щодо кількості безпілотників й іншого. Але тепер росіяни почали дуже жорстко нас тиснути. Мають перевагу в небі. Ми не встигаємо вигадувати засоби боротьби з ними. Тільки щось створимо, а вони вже винаходять на противагу новіші засоби.
Зараз наші вороги – здебільшого жорсткі воїни. А ми досі тішимося ілюзіями: "Хах, проти нас чмобіки! Ура, пес Патрон", – розмірковує Єлена Ланівська.
Дівчина визнає, що втомилася. Не так від служби, як від постійної напруги:
"У мене немає такого, що приїхала додому – і все, шоста година вечора, відпочиваю, не дзвоніть. Я на роботі 24 на 7. І від цього, звісно, є втома. Також за ці два роки сильно похитнулося здоров’я – як фізичне, так і ментальне. Іноді просто хочеться посидіти в спокої. Але розумію, що найближчим часом це не вийде. Думками там, де мої друзі, побратими. Тож служитиму, доки вистачить сили".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
