Комвзводу - біля своєї розбитої машини, яка вже не підлягає ремонту. Фото molbuk.ua
В’ячеслав В’ячеславович – командир гранатометного взводу батальйону 65-ї окремої механізованої бригади. Ця бригада вже стала легендарною, адже з вересня 2022 року дає відсіч ворогу на Запорізькому напрямку.
В’ячеславовича у війську поважають. Він по-батьківськи піклується про своїх бійців і навіть сам возить і забирає їх із позицій. Нещодавно його нагородили "Срібним хрестом" від уже ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Чоловік намагається вдавати із себе суворого начальника, загартованого боями військового. Та крізь цю "броню" проступає доброта, людяність.
За що отримав таку високу нагороду та яка загалом зараз ситуація на фронті, В’ячеслав В’ячеславович розповів кореспондентці "МБ". Спілкувалися в прифронтовій зоні, за кілька десятків кілометрів від лінії зіткнення.
"Накрили взвод орків"
"Зараз мої хлопці – на позиціях, інших щойно привіз звідти, вони зараз трохи відпочивають. Потім – знову на позицію. Так і летять місяці… Хлопці дуже стараються, працюють. Нещодавно представили до державної нагороди. Ми накрили взвод орків – 20 із чимось. Багато 200-их, 300-их. Було це так: ми стоїмо тут, а за посадкою – росіяни. І ми їх повністю накрили гранатометами", – пояснює В’ячеславович.
Москалі щось уживають, переконаний взводний. "Бо не будуть адекватні люди в атаку на еспешку (спостережний пункт – ред.) бігти. По ньому луплять із гранатомета, у нього вже руки немає, а він біжить.
Я ці стріми бачу на комп’ютері, бо наші квадрокоптери все моніторять цілодобово. Можна в онлайн-режимі дивитися бій. І оце на "еспешці" кілька наших стоять в обороні з кулеметами, гранатометами. А двоє орків ідуть в атаку, і їм чхати. Це нормально? Це ж ідіотство. Не знаю, що вони їдять", – каже військовий.
Зараз, каже командир, на цій лінії фронту стало спокійніше.
"Ще місяць тому окупанти були дуже активні. Так лупили, що страшне. Наші хлопці у відповідь їх накривали цілими взводами. Тепер відчутно поменшало обстрілів. Я так зрозумів, у росіян залишилося мало боєкомплектів. Хоча їхні артобстріли дістають і сюди. То тут бахне, то там.
А недавно нашим передали: "Вийдіть, хтось ходить біля вашої еспешки". Дивляться, а там – найманець із Непалу. Руки вгору, такий: "Рашн федерейшн, здаюся". Кадирівців уже не стало. Такі були "класні" пацани, відео знімали. А як отримали добряче, то все, нема їх", – розповідає комвзводу.
Допомагає натівська артилерія
"Їжа, одяг – усе є, тільки людей не вистачає. Чимало загиблих, поранених. Уже наче й машини маємо. А як десь переїжджати, то на всі авто і водіїв немає. Багато людей "косять". Шукають різні способи, тільки б не воювати. Хитрі. Через це, відколи мобілізований, не можу піти у відпустку, бо немає на кого це все залишити, – каже взводний.
- Хоча, знаєте, я не раз ходив штурмувати позиції, маю шість контузій. Тож мені вистачить отако (махає рукою поверх голови – ред.). Коли щодня обстріли, то дах у всіх потроху їде, самі розумієте. Це ми тут стоїмо, то їх чуємо, а що робиться на нулі (на території, де ми спілкувалися, виразно чулися постійні обстріли з лінії зіткнення, – ред.).
Тому, звичайно, хотілося б вже відпочити. Бо ми як торік на початку січня зайшли на Запорізький напрямок, то ще досі звідти не виходили. Два місяці стояли на лінії оборони, а потім – штурми, штурми… Багато людей полягло".
Попри все, відколи зайшов у наступ, батальйон утримує позиції.
"Хоч і бракує людського ресурсу, та якось стоїмо. Кілька посадок віддали, бо не змогли втримати. Потім забрали. Знову віддали. Знову забрали. І так туди-сюди. Допомагає натівська артилерія. Дуже точно б’є", – відзначає В’ячеславович.
"Виїхали в поле, всіх покришили й змоталися"
Взводний колись закінчив військове училище й служив у Чернівцях, у 300-му полку, був командиром роти. Звільнився у 2000-му. Працював механіком, а відтак став начальником гаража в одній з одеських будівельній фірмі.
"Бульдозери, екскаватори, бетонозмішувачі, самоскиди, "ГАЗелі" – чим я лише не керував. Перед Великоднем, під час другої хвилі мобілізації, мене призвали. Прийшла повістка – я й пішов. Записали у штат 65-ї бригади. Коли заступили на Запорізький напрямок, перебували за десяток кілометрів від москалів. Нам тиждень дали спокійно походити, а потім як почали гатити", – розповідає співрозмовник.
В’ячеслав В’ячеславович показує розбиту машину. Ремонту авто вже не підлягає. Його списали й потроху розбирають на деталі.
"Цей автомобіль мені передала дружина. Служив вірою й правдою. Поставили на нього гранатомет, виїжджали в поле, всіх покришили й змоталися. Так ганяли, поки його "Ланцет" (російський дрон-камікадзе, – ред.) не розбомбив. Тепер уже ремонту не підлягає. Я вже навіть номери віддав, зняв з обліку. Машини на фронті – витратний матеріал", – із сумом поглядає на транспорт.
Під час розмови з’ясовується, що В’ячеславович особисто знайомий із Валерієм Залужним.
"Знаю його. Ми разом у військовому училищі навчалися (Залужний із відзнакою закінчив загальновійськовий факультет Одеського вищого командного училища у 1997 році, – ред.), хоч і не на одному курсі. Він був заступником командира взводу курсантської роти в мого однокласника. Уже тоді навіть на вигляд був із голови до п’ят військовим. Так би мовити, із пелюшок. Хтозна, може, у нього й пелюшки були камуфльовані (сміється, – ред.) Хлопець він непоганий. От, тепер маю від Валєрки "Срібний хрест". Таке життя…"
Читайте також: Живуть під постійними обстрілами: репортаж "МБ" із прифронтової зони в Запорізькій області - фото
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
