Фото Чернівецької облради. На фото: Андрій Калинка
Страшні репресії у сталінські часи назавжди залишили відбиток у душі тих репресованих та ув’язнених буковинців, яким вдалося вижити. Ті, кому пощастило пізніше повернутися на рідні землі, навіть через багато років не можуть забути той жах.
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася з кількома жертвами сталінських репресій, пише molbuk.ua
Виселили за те, що нагодував членів УПА
Зараз Андрій Калинка – шанований науковець-селекціонер, кандидат наук, завідувач відділу тваринництва в дослідній станції. Багато років успішно займається виведенням нових порід корів. Така його любов до цих тварин зрозуміла. Адже корова та її молоко допомогли вижити його репресованій родині.
"Я народився у 1955 році у далекому Сибіру. Розповідали, що тоді було 35 градусів морозу. Мама саме пішла доїти корову, коли в неї почалися пологи. Так мене і народила – у стайні. Щоб я не замерз, поклала мене у відро зі ще теплим свіжоздоєним молоком. Корову звали Зірка. Відтоді всіх наших корів ми так називали", – розповідає Андрій Казимирович.
Родина Калинок – з Івано-Франківщини. Його дідусь колись заробив грошей у Канаді, придбав землі для своїх восьми дітей. У 1945 році у їхнє село навідалися бійці УПА. Дідусь влаштував для повстанців щедрий обід на 300 осіб. Та вже наступної ночі його разом із двома братами та синами вивезли до Сибіру.
"Дідуся засудили на 10 років. Відтоді ми його більше не бачили й не знаємо його долі. Куди тільки не звертався – марно. Хочу в селі побудувати на честь своєї родини капличку. Щоби бодай якась пам’ять залишилася", – зітхає чоловік.
"Брати Калинки, щоби зараз вас тут не було"
Було дуже важко. Комарі в тайзі кусали нестерпно, а московські наглядачі зневажливо ставилися до репресованих.
"Пригадую, як вони підганяли мого такого спрацьованого батька словами: "Казімір, ета тєбє нє Україна, ета Расія, работать нада!"
Але ж українці, як справжні господарі, ніде не пропадуть.
"Мій батько багато працював, тож невдовзі і корову купив, і свиней. Ішов за ними пішки в мороз десятки кілометрів. Хату побудував. Ми вже і там стали "куркулями", тож переживали, щоби нас не погнали ще далі вглиб, "на білі ведмеді", – розповідає Андрій Калинка.
Коли Андрієві було шість років, родині дозволили повернутися – спочатку на Луганщину, а відтак на захід України. Та оселитися на рідній Галичині дали право тільки матері з дітьми. Батько Андрія Калинки із братами оселилися у селі Кострижівка на Буковині.
"У 1962-му році (мені тоді було вісім) я пішов до місцевої школи. На мене казали "бандит, бандерівець". Було дуже образливо, – згадує Андрій Казимирович. – Запам’ятався випадок. 1968 рік, Великдень. До нас із Кострижівки приїхали на мотоциклах тато з дядьками, щоби відзначити Паску. Хтось доповів. Тож ми тільки прийшли з церкви, як роздався стукіт у двері, зайшли міліціонери. "Брати Калинки, щоби зараз вас тут не було", – сказали татові й дядькам. Ті навіть не встигли паски з’їсти…"
"Бендерскіє щенкі, пусть подихают"
Мешканець Усть-Путили Микола Штефуряк знає про сталінські репресії не з книжок, а з оповідей матері, яка все це пережила.
"Я є внуком стрільця УПА Олексія Кочергана та сином репресованої Марії Штефуряк, яка провела довгих десять років у Сибіру. У 12 років її разом із родиною вислали. Це був 1948-й. Повернулася, коли їй було вже 22. Росіяни не мали жалю до дітей. "Бендерскіє щенкі, пусть подихают", – казали.
Репресували сім’ю за те, що дідусь Олексій тихо привітався з товаришем словами "Слава Україні!" Той здав його дільничному. Суддя у Вашківцях ухвалив рішення: за те, що дід сказав "Слава Україні" негучно, йому – 10 років заслання. Якби ж він так привітався публічно, то отримав би розстріл чи, у кращому випадку, довічний термін. Такі тоді були правила у так званих "визволителів"", – зауважує Микола Штефуряк.
Щоби нові покоління не забували про боротьбу українців за свою незалежність, пан Микола вирішив відновити у своєму селі повстанську криївку. Радянці колись перетворили її на сміттєву яму. Чоловік розчистив і облаштував місце. Тож зараз сюди може навідатися кожен.
"Там свого часу переховувалися вояки УПА, – розповідає. – Це було на околиці села, серед непрохідних зарослів. Коли я став головою Путильського осередку товариства репресованих та політв’язнів, замислився: а що ми робимо, щоб наші діти знали, як воювали їхні діди й прадіди? Ця перша на Буковині відновлена криївка – пам’ять про всіх, хто боровся за волю України".
Фото Чернівецької облради. На фото: Микола Штефуряк у відновленій ним криївці.
Читайте також: "Померлих дітей і старих викидали з вагонів": спогади репресованих буковинців
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
