Чоловік переїхав до Луцька, але роботу знайшов у Чернівцях.
Маріуполець Олександр Ільїн став працівником "Чернівціводоканалу". Він маю організувати комерційний облік води у багатоповерхівках.
Змінити роботу та місцепроживання чоловіка змусила війна, йдеться у публікації “Молодого буковинця”.
У Маріуполі Олександр очолював комунальне підприємство в Маріуполі. Воно не мало аналогів в Україні й обслуговувало понад 140 навчальних закладів міста.
15 березня Олександр з дружиною та дворічним сином змушений був покинути рідний Маріуполь, навіть не знаючи того, чи живі його батьки в іншій частині міста. Тепер Олександр живе з батьками у Чернівцях і сподівається, що повернеться у Маріуполь.
"У Маріуполі очолював комунальне підприємство, яке надавало в школах та дитсадках послуги прання, прибирання та різних фахівців із ремонту мереж. Ми закупили сучасні пральні машини, наші майстри мали сучасні інструменти й виконували необхідні роботи у дитсадках та школах. Підприємство окупилося за один рік. Завдяки йому вдалося зекономити багато мільйонів гривень. Наше підприємство успішно працювало майже три роки. А 24 лютого моя сім’я прокинулася від вибухів", – розповідає Олександр.
Родина вирішила залишатися в Маріуполі, бо не знали, куди безпечно їхати.
"Біля будинку був дитячий садочок, який капітально відремонтували. У директорки взяв ключі від бомбосховища – і потім тут впродовж тривалого часу рятувалися мої батьки й ще 120 людей", - згадує Олександр.
Батьки залишилися біля будинку, Олександр переїхав в іншу частину міста.
"Мости через річку за кілька днів підірвали й ті, хто залишився на лівому березі, вже не мали можливості виїхати в Україну. Їм потрібно було лише виїжджати у Росію. Така ж ситуація була з моїми батьками", - продовжує чоловік.
Олександр із сім’єю понад пів місяця жили у блокаді. Пережили багато повітряних тривог, чули, як росіяни скидали бомби, й відчували, як їхній будинок хитався.
Третього березня зник зв’язок, тепло, вода, електрика.
"Я не знав, чи живі мої батьки. Лише з даху 14-поверхівки зміг додзвонитися до свого рідного брата, який з Бучі переїхав на Волинь під час війни. Він сказав, що треба виїжджати. Ми декілька разів намагалися виїхати, але нас не випускали українські військові, бо на трасах йшли бої.
Ми мерзли у квартирі, їжа закінчувалася, купити її не було де. Тому ми вкотре ризикнули виїхати. 15 березня я зранку пішов на вулицю, щоб на вогні зварити макарони. Біля мене за 50 метрів розірвалася міна, я дивом встиг заскочити у під’їзд. Пощастило, що машину не зачепило. Ми сіли в машину і поїхали з Маріуполя на Запоріжжя. 250 кілометрів я їхав 16 годин. Проїхали 12 блокпостів окупантів. Казали, що того дня з Маріуполя виїхало п’ять тисяч машин. У Запоріжжі переночували у церкві й далі вже рухалися у бік Волині", - розповідає Олександр.
Батьки Олександра вийшли на зв’язок 25 березня. Розповіли, що їхній будинок згорів, будинок Олександра, який був поруч, розтрощений.
"Весь цей час батьки ховалися у бомбосховищі в дитсадку, а потім прийшли росіяни й наказали евакуйовуватися в Росію. Вони пройшли фільтрацію і добиралися через Ростов-на-Дону й Білорусь в Україну. Зараз вони тут, зі мною, у Чернівцях", – продовжує Олександр.
Олександр п’ять місяців шукав роботу в Луцьку. Зрештою, директор Луцького водоканалу розповів про роботу в Чернівцях.
"Директор "Чернівціводоканалу"Андрій Колесник зателефонував, дізнався про мій досвід і запропонував переїхати до Чернівців. Так з 15 вересня я став працівником "Чернівціводоканалу". Живемо тут усією родиною. Знайшли будинок, будемо зимувати", - каже чоловік.
Олександр наразі працює на посаді інженера-інспектора й ознайомлюється із системою роботи "Чернівціводоканалу".
"Я маю організувати комерційний облік води у багатоповерхівках, тобто розробити методику встановлення загальнобудинкових лічильників. Хочеться своєю роботою віддячити людям, які повірили й дали шанс тут працювати. Це для мене дуже важливо", – пояснює Олександр.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
