«Повернуся лише в рідне місто без окупантів»: у Чернівцях працює відомий хірург із Херсона

Віталій Грудецький оперував багато років там в обласній лікарні, але змушений був виїхати через російську окупацію міста.

Ми зустрілися в хірургічному відділенні центральної міської лікарні, що в Чернівцях на вулиці Рівненській. Віталій Віталійович зараз тут працює. Каже, що повернувся в рідне місто. Адже народився в Чернівцях. Тут навчався в школі та медичному ліцеї, закінчив Буковинський медичний університет.

"Провів майже дві тисячі операцій"

– Стати не просто лікарем, а саме хірургом, я мріяв, напевно, ще з дитинства, – запевнив пан Віталій. – Прикладом для мене був мій батько, шанований у місті хірург, який завідував хірургічним відділенням у тодішній залізничній лікарні, а нині міській. Він досі тут працює. Батько часто брав мене із собою на роботу. Тому питання про вибір професії в мене не виникало. До того ж моя сестра теж обрала професію лікаря. Вона кандидат медичних наук, працює в кардіологічному диспансері. У нашій сім’ї сформувалася династія медиків. Виняток лише мама – вона юрист. Робота хірурга нелегка, без вихідних. Та я ніколи не пошкодував, що став лікарем, бо це моє.



Інтернатуру випускник Буковинського медичного університету проходив у хірургічному відділенні Херсонської обласної лікарні, яке вважалося одним із кращих. Тут він пройшов успішно атестацію й отримав сертифікат лікаря-хірурга. Молодому спеціалістові запропонували працювати в лікарні хірургом-ординатором. Він отримав другу кваліфікаційну категорію з хірургії, а згодом і першу.

– Наше хірургічне відділення було оснащене найсучаснішим діагностичним і лікувальним обладнанням, – розповів Віталій Віталійович. – Шефство над нами взяв суднобудівний завод, який закуповував необхідне обладнання. Зібралася сильна команда хірургів. Ми оперували хворих з різними патологіями. Я проводив щороку до 300 операцій. За всі роки роботи у відділенні буде майже дві тисячі. Згодом здобув ще одну спеціалізацію і отримав сертифікат онкохірурга. Ми почали займатися трансплантацією органів, провели торік сім успішних операцій. Було дуже багато планів.



У лікарні Віталій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, вона теж хірург. І раптом у їхнє життя увірвалася війна.

"Три доби не виходили з лікарні"

Той день, 24 лютого, Віталій запам’ятає назавжди.

– Рано-вранці нас розбудив телефонний дзвінок від друзів. Сказали, що чути вибухи, вони їдуть забирати своїх батьків. Коли почали обстрілювати місцевий аеродром, ми зрозуміли, що почалася війна, – пригадує хірург. – Майже три доби ми не виходили з лікарні, надавали допомогу нашим пацієнтам. Ще тиждень українські військові захищали Херсон. Було чути безперервні артилерійські обстріли. Першого березня в місто зайшли росіяни, захопили адміністративні будівлі. Ми усвідомили, що опинилися в окупації. В лікарню військові прийшли десь через тиждень. До нас не заходили, спілкувалися з адміністрацією. Нібито пропонували допомогу медикаментами й лікарями. Вони намагалися грати роль "визволителів" і не розуміли, чому їх не сприймають і так не люблять. Лікарня продовжувала працювати. Ми відчували неймовірний патріотизм і були готові на все. Перестали надавати планову хірургічну допомогу, оперували виключно ургентних хворих. Кількість пацієнтів скоротилося вдвічі.

Життя у місті змінилося. "Не передати відчуття, коли я вперше побачив на вулиці російських військових з автоматами. Це були якась внутрішня огида і безсилля, що вони прийшли на твою землю, у твоє місто, а ти нічого не можеш вдіяти, – зізнався пан Віталій. – Херсонці не сприйняли окупантів. Першого тижня на мітинги виходили тисячі людей з українськими прапорами. Потім росіяни почали жорстко розправлятися з демонстрантами, зникали активісти, стало небезпечно. Моя колега сказала, що ходить по вулиці з опущеною головою, не може звести на них погляд, так їх боїться.

Я мешкав недалеко від лікарні, йшов на роботу пішки. Постійно носив із собою документи. Та мене жодного разу не затримали. Були величезні черги в аптеки, банкомати, супермаркети. Допомагали вижити ринки, де можна було придбати овочі, фрукти, молочні продукти. Волонтери допомагали з ліками. Згодом почали привозити продукти з Росії. Окупанти намагалися роздавати гуманітарку, але люди її не брали. Вимкнули українське телебачення. Щоправда, справно працювали комунальники, які забезпечували місто газом, водою, електрикою. Херсонці почали масово виїжджати. Залишилася десь половина мешканців".

Віталій із дружиною виїхали з Херсона на Великдень, 25 квітня.

– Ми давно хотіли виїхати, чекали зручного часу. Сподівалися, що на таке велике церковне свято не буде неприємностей, – каже чоловік. – Виїжджали з друзями п’ятьма машинами, трималися разом. На блокпостах нас зупиняли, перевіряли документи, але нікого не забрали, не побили. На підконтрольну українську територію ми в’їхали о восьмій годині вечора. Це була така радість, що не передати словами. Я батькам нічого не сказав, аби не хвилювалися. Коли вже були у Чернівцях у нашій квартирі, зателефонував. Мама запитує: "Як у тебе справи? Ти вже на роботі?". "Я вже у Чернівцях", – кажу. Всі одразу поприїжджали: обійми, сльози. У Чернівцях зовсім не відчувається, що десь йде війна. Люди живуть звичним життям.



Зараз Віталій займається улюбленою справою, почав оперувати. Тетяна теж влаштувалася на роботу. "У нашому відділенні працює восьмеро хірургів, деякі з великим досвідом. Є спеціалісти з Маріуполя, Краматорська, Києва. Хочемо, аби наше відділення стало одним із кращих у Чернівцях, а для цього потрібно багато зробити", – поділився лікар своїми планами.

На запитання, чи хотів би він повернутися в Херсон, Віталій Віталійович категорично заявив: "Тільки в український Херсон. Це місто стало рідним для мене. Там мої друзі, колеги, за якими сумую. У нашому хірургічному відділенні працювало 13 лікарів. Виїхало лише двоє, інші залишилися. Постійно спілкувався з ними. Хоча вже другий день немає зв’язку. Кажуть, що виїхати з міста зараз майже неможливо. Маємо великі надії, що Херсон незабаром звільнять. На нас там чекають…"

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram