«Хочемо повернутися додому»: до Чернівців приїхала велика ромська родина переселенців із Харкова

До Чернівців приїхала велика ромська родина переселенців із Харкова. Вони пережили бомбардування окупантів, ховалися у підвалі.

Зараз родина ромів із майже 20 осіб мешкає в одному з міських соціальних центрів. Їм надали житло, харчування, одяг, йдеться у публікації "МБ".

"Бачили, як літали снаряди"

Денис – стрункий, підтягнутий – каже, що небезпечно було залишатися в Харкові, тому вони приїхали. "У нас усе почалося о п’ятій годині ранку 24 лютого. Я прокинувся від вибухів. Подумав, що це якісь салюти, – пригадує чоловік. – Потім побачив в інтернеті, що Путін почав війну в Україні. У мене двоє маленьких дітей, тому було особливо страшно за них. Місто бомбили щодня. Ми бачили, як літали снаряди, горіли будинки. Майже тиждень просиділи у підвалі. Виїхали на початку березня. Спершу до Львова, а потім – до Чернівців".



– Моя батьківщина – Україна. Пишаюся цим, – запевнив Денис. – Я народився в Харкові, все життя там прожив. Закінчив школу, працював. Мав невеликий бізнес з переробки вторинної сировини. У нас багато таких ромських сімей. Вони не кочують, як вважають, а навчаються в школах, училищах, університетах, працюють.

До нас підходять брати Дениса. Мойсей навчається у третьому класі, Одісей – у п’ятому. Обидва хлопчики займаються вільною боротьбою. Зізнаються, що дуже сумують за школою і своїми друзями. Десятикласник Даниїл навчається у спортивному інтернаті. Теж займається вільною боротьбою, мріє виступати за збірну України.

– У нашій родині всі чоловіки займаються спортом, зокрема вільною боротьбою. Я майстер спорту з вільної боротьби, виступав за збірну України. І батько мій Андрій теж майстер спорту з вільної боротьби, – хвалиться Денис.

"Люди у вас добрі, привітні"

Мимо нас проходить вродлива дівчина у довгій блискучій сукні, усміхається. "Це моя двоюрідна сестра. Нас тут десь 20 усіх. Дідусь, бабуся, тато з мамою, брати, невістки, племінники, дядько, тітка, ми з дружиною та дітьми… Тримаємося разом, допомагаємо одне одному. У Чернівцях ми уже майже два тижні. Місто дуже подобається, – зізнався Денис. – Особливо красива вулиця Кобилянської. Вражений старовинними будинками, архітектурою, ліпниною. Справжня Європа! Харків – сучасне місто, такого не побачиш. Люди у вас надзвичайно добрі, привітні. Нам надали житло, одяг, дитяче харчування. Все безкоштовно. Організація "Справа Кольпінга" годує дуже смачно".

Запитую, як він ставиться до того, що роми вкрали російський танк. "Мені це дуже подобається, – усміхається чоловік. – Бачив у соцмережах, що наші роми допомагали військовим будувати укріплення, підносили снаряди. За це нас почали поважати".

Знайомлюся зі старійшиною роду Володимиром Борисовичем – статним, поважного віку. "Я прожив стільки років на світі, а такого страхіття ще не бачив, як ця війна, – зітхає чоловік. – Служив в армії на Байконурі з росіянами, українцями, білорусами. Дружив із ними. Хіба міг тоді подумати, що росіяни прийдуть нас убивати. Не можу ніяк цього зрозуміти. Гадаю, винен у всьому Путін. Серце у мене болить. Дуріє той Путін, не дає людям спокійно жити. Він гірший від Гітлера. Я сам би його вбив, якби міг до нього добратися".

Володимир Борисович каже, що дуже сумує за своїм містом і домом. "Я все життя працював, чесно заробляв на шматок хліба. Цьому навчав і своїх дітей. Для ромів найбільшою цінністю є родина. Виростив чотирьох синів, один, на жаль, уже помер. Всі навчалися у школі, здобули в училищі різні спеціальності, працювали. Маю 15 внуків, двох правнуків, – тішиться чоловік. – Таке гарне мирне життя було. А російська армія прийшла і все зруйнувала. Коли закінчиться війна, обов’язково повернемося додому. Телефонуємо сусідам, вони кажуть, що наші будинки ще цілі. Слава Богу, є куди повертатися. Будемо допомагати відбудовувати Харків. Це наше рідне місто, яке ми дуже любимо…

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram