До 63-річного Георгія Клевчука приходять цілими сім’ями.
Невеличкий кабінет у дворику на вулиці Богдана Хмельницького. Застаю тут пана Володимира, в якого саме закінчився масаж.
– Георгій Кирилович став нашим сімейним масажистом. У нього золоті руки. Він ніби бачить ними й забирає людський біль. Я відвідав лише чотири сеанси, а почуваюся вже набагато краще, – запевнив чоловік. – Він призначив мені курс із десяти лікувальних масажів по 45-50 хвилин. Я ніби наново народжуюся: уже не так болить спина, майже не крутиться голова. До цього масажиста ходить і моя теща. Він поставив на ноги мою знайому, яка потрапила в ДТП і отримала важкі травми. Чоловік приніс її сюди на руках. А зараз вона живе повноцінним життям, працює.
"Професійно займався спортом"Георгій Кирилович готувався до прийому наступного пацієнта. Високий, міцної спортивної статури. "Не вважаю себе людиною з інвалідністю. Не люблю, аби мене жаліли. Я такий, як й інші. У моїй біді ніхто не винен. Так сталося. Я ніколи ні в кого нічого не просив, не взяв жодної копійки допомоги. Сам на себе заробляв", – каже чоловік.
Про ваду зору пан Георгій розповідає неохоче: "Я народився цілком здоровою дитиною. Професійно займався спортом. Кандидат у майстри спорту з вільної боротьби, п’ятиразовий чемпіон України із дзюдо. Ще у 45 років їздив на чемпіонат України серед спортсменів із вадами зору, перемагав. А потім довелося покинути спорт. Але колишні заняття досі допомагають мені підтримувати себе у формі. Хоча, можливо, саме вони призвели до втрати зору, оскільки це велике навантаження, постійні удари та падіння. Ще навчаючись на четвертому курсі в медучилищі, помітив, що почав гірше бачити у темряві. Зір поступово падав. І я ніби звикав до своєї незрячості. Після 40 років взагалі перестав бачити. Але я боєць за характером, тому продовжував жити нормальним життям. Вдома все роблю сам, майстрів ніколи не викликаю. Побудував дачу. Посадив сад.
"Працюю на результат"У дитинстві Георгій мріяв стати музикантом, ходив до музичної школи. "Але тато сказав мені: "Це не професія. Треба йти вчитися на дохтора, щоби забезпечувати сім’ю". Тоді я вирішив стати найкращою "медсестрою" з масажу, – усміхається чоловік. – Отримав вищу категорію. У моїй трудовій книжці лише один запис – обласний лікарсько-фізкультурний диспансер. Там я пропрацював 34 роки. А потім виявилося, що такий масажист, як я, вже не потрібен. Тому зайнявся приватною практикою. У людей, які мають проблеми із зором, чутливість і слух розвинуті краще. Можливо, тому я так відчуваю руками всі болячки своїх пацієнтів".
У квітні буде вже 44 роки, як Георгій Кирилович працює масажистом.
– До мене приходять люди різного віку та професій: вчителі, поліціянти, професори, навіть священники. Найчастіше – з остеохондрозом, захворюваннями хребта та суглобів. Зверталися навіть після інсультів та з важкими травмами після ДТП. Останніми роками приходять ті, хто перехворів на коронавірус і має серйозні ускладнення,– розповів масажист. – Я працюю на результат, тому не набираю велику кількість людей. У день можу обслужити дев’ятьох пацієнтів. Тішуся, коли вдається допомогти.
Георгій Кирилович пишається своїми двома дітьми, тішиться чотирма внуками. "Донька Людмила захистила кандидатську дисертацію. Син Олег підприємець. Старша внучка Олександра – моя особлива гордість. Вона навчається в Сорбонні у Франції. Троє внуків ще ходять до школи. З дружиною Світланою ми прожили багато років, були щасливими. Коли її не стало, я дуже важко це пережив. Подолати страшну депресію мені допомогла Галина, яка була моїм студентським коханням. Через 40 років ми знову зустрілися. Зараз живемо разом. Я вдячний їй за розуміння і любов", – говорить чоловік.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
18-02-2022, 14:45
0
11 766
