«Навіщо нам інші герої, коли є свій»: на Буковині вшанували пам’ять письменника і художника Василя Лелека – фото

Заходиш у приміщення невеличкої школи – сто учнів і двадцять учителів. На вході – портрет гарного молодого хлопця із чорнявою шевелюрою. Це і є Василь Лелек, поет і художник, який прославив своє рідне село Бережонку.

Був найстаршим серед восьми дітей



– Наші школярі знають його творчість. Варто вам прочитати уривок будь-якого вірша поета – і вони тут же назвуть автора, – ділиться Інна Албота, директорка місцевої школи. – Навіщо нам шукати інших героїв, коли у нас є свій. На творчості Василя Лелека вчилися наші учні і навіть їхні батьки. У школі є куточок, присвячений видатному землякові.

Вшанування поета відбувалося 24 грудня, у кабінеті української мови й літератури. Ніде було й яблуку впасти… Однокласники поета, вчителі, прийшли й два молодших брати Василя Лелека: Михайло та Ярослав. Хотілося побувати й біля будинку письменника, але там живуть вже чужі люди.



Народився Василь Лелек на Святвечір 1946 року в багатодітній родині. Був найстаршим серед восьми дітей. За словами колишнього директора школи Григорія Мельничука, мама хлопчика, сільська вчителька Марія Дмитрівна, не лише добре співала й танцювала, а знала такі колискові, що Лелеків ставили за приклад мешканці всього села, яке колись було присілком Коритного. Від матері син перейняв палку любов до української культури, народних звичаїв, повір’їв, казки, пісні. А від батька Степана Васильовича, твердий характер і горду вдачу. Василя оточували дотепні й життєрадісні люди. Їхнє мудре слово, задушевна народна пісня, мамині й дідові казки та розповіді, стали тим цілющим джерелом, яке надихало на творчість, давало духовну наснагу.

"Поезія Лелека – то вільний творчий дух"

– Василь Лелек був здібним учнем, від природи допитливим, запальним, непосидючим хлопцем, вступав у дискусію з учителями, особливо ж з учителем історії, – згадала Марія Дияконюк, однокласниця. – Разом із друзями добре ставився до наших дівчат. На Восьме березня в сьомому класі організовував нам подарунки: він знав, де ростуть підсніжники, й ходив їх нам збирати. Коли служив в армії, писав нам листи. Писав вірші, але їх чомусь не друкували. Видно, через те, що ніколи не писав на замовлення. Коли вийшла Василева єдина поетична збірка "Жертовна ватра", подарував нам. Були б і ще книжки, якби не його передчасна смерть – відійшов у вічність на 51-ому році життя, в 1997 році.

– Ми з Василем були студентами, жилося сутужно, підзаробляли, – каже Дмитро Никифоряк, пенсіонер. – Що мене вражало, це те, що він на все мав свою думку, як-от, обурювався тим, як русифікувалася українська мова.

Після служби в армії, Василь Лелек працював електрозварювальником на Чернівецькому заводі залізобетонних конструкцій, інженером на заводі "Кварц", в обласному художньому комбінаті, в останні роки – у літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської. Займався різьбярством і лозоплетінням. Був учасником виставок на "Вулиці Майстрів" (вулиця Емінеску). У 1993 році талановитого митця прийняли до Спілки художників України. Ще через чотири роки вийшла його перша і остання поетична збірка "Жертовна ватра". За неї автор отримав літературну премію Дмитра Загула. Василів вірш "Чому побіліли ведмеді" був присвячений саме Загулу, який трагічно загинув у Сибіру, будучи репресованим.

Цікаво, що свій перший вірш Василь Лелек написав ще в четвертому класі, а в одинадцятому його вразила смерть поета Василя Симоненка. Він, порадившись з учителем української мови й літератури Іваном Григорійчуком, відгукнувся, написавши вірш "Василю Симоненку".

– Поетична збірка "Жертовна ватра" – результат творчих пошуків автора. Поезія Лелека – то вільний творчий дух, який живиться і наповнюється реальним життям. Вона дещо похмура, в ній відчувається і смуток, і туга, і скорбота, і навіть розпач, та головне – вона любов до рідного краю, до свого родоводу, – сказав у виступі письменник Мирослав Лазарук.

– Це та жертовна ватра, яка очищає наші душі, дає нам сили і терпіння вижити у складний час, змушує задуматись, чи так ми живемо, чи на правильному шляху, чи не розминулися з совістю, з правдою, чи завжди пам’ятаємо свій родовід, коріння, – мовив Василь Соломко, голова Банилівської громади, до якої належить і село Бережонка. – Вважаю, що місцева школа гідна носити ім’я Василя Лелека.

Цю ініціативу підтримали сільський староста Василь Колотило, колектив школи й родина поета.

Під час вечора-спомину лунали вірші Василя Лелека та звучали пісні на його слова у виконанні вчителів та учнів.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram