«Після заняття почуваюся щасливою»: буковинка професійно займається йогою

Ми зустрілися у затишній залі йога-студії "Лотос". Пані Людмила проводила заняття з групою з восьми жінок. Струнка, підтягнута, вона легко демонструвала найскладніші асани (пози): стояла на голові, сідала у шпагат. Не вірилося, що їй уже за 70. Одна з учениць захоплено мовила:

"У вас надзвичайно гарно все виходить". "Так я вже 20 років цим займаюся", – зауважила тренерка. Дерев’яні брусочки у вигляді цеглин, тугі валики, крісла спеціальної конструкції, ремінці, килимки, ковдри, складені в декілька разів пледи – всі ці допоміжні засоби використовували під час занять.



"Я займаюся в цій студії вже вісім років. Після кожного заняття відчуваю таку легкість, таку гармонію, що хочеться літати. Змінилося не тільки моє тіло, а й внутрішній світ, думки – ніби зібрала себе воєдино", – зізналася пані Леся. "Йога повністю змінила моє життя, – запевнила Інна. – З’явилася впевненість у собі, почала позитивно сприймати навколишній світ та людей".

– Займатися йогою за методом Айенгара можуть люди різного віку та професій, – каже тренерка. – До нас приходять підприємці, перукарі, стоматологи, пенсіонерки… У декого проблеми зі здоров’ям, дехто перехворів на ковід. Ми розучуємо пози, вчимося контролювати тіло, дихання. Щоби досягти результату, треба практикуватися щонайменше три роки. Хоча є люди, які займаються по 8-10 років.

Навчалася в Індійському інституті йоги

Людмила Мартиненко відкрила для себе йогу в 50 років. Тоді вона працювала заступницею головного енергетика на об’єднані "Трембіта".

– Підросли діти, я почувалася самотньою. Перенесла декілька складних операцій, дуже боліли суглоби – не могла ходити. Раптом зрозуміла, що руйнуюся буквально на очах, перетворююся на стару бабусю. А я завжди була спортивною, жвавою. І виникла така злість на себе. Збагнула, що треба негайно щось змінювати. Так я зацікавилася йогою і почала практикувати як самоучка. Використовувала книжки, відеоролики, диски. У 52 роки вступила в Чернівецький університет на спеціальність "Медична психологія", який закінчила з червоним дипломом. Так поступово змінювалося моє життя. Я працювала, щоранку проводила виробничу гімнастику на "Трембіті", викладала йогу в дитсадку, ще й тричі на день вигулювала свого улюбленого добермана, – усміхається пані Людмила.



Щоби професійно займатися улюбленою справою, жінка пройшла п’ятирічний курс навчання у Санкт-Петербурзі та стала першою в Україні сертифікованою викладачкою йоги. "Мені пощастило, що я знайшла свого вчителя, який став моїм духовним наставником та опорою. Ми вивчали анатомію, психологію, філософію йоги, викладання за методом Айенгара. Я успішно склала іспити та отримала ось цей сертифікат,– показує пані Людмила. – Майже щороку їздила в Індію на семінари. Неодноразово по місяцю навчалася в Індійському інституті йоги. Я постійно вчуся та вдосконалююся".

"Стала основним змістом мого життя"

У 2009 році Людмила Мартиненко відкрила першу не лише Чернівцях, а й в Україні студію йоги, де почала викладати за методом Айенгара.

– Це зараз у місті є багато класів йоги, які ведуть мої колишні учні. А тоді не було жодного. Приходило дуже багато людей. Я почала займатися тим, що було призначено мені долею. І переконалася, що рано чи пізно життя ставить усе на свої місця. Мій життєвий досвід може стати прикладом для тих, хто з роками здався і не вірить у себе, – вважає жінка. – Люди хворіють, бо в їхньому житті немає гармонії. Хвороба змушує зупинитися, задуматися і щось змінити. Скажімо, ковід добре прочистив наш розум. Люди почали розуміти, що головне – це здоров’я. Не треба перепрацьовувати, а більше відпочивати, звернути увагу на харчування, частіше бувати на природі. Добре завести собаку, щоби гуляти з ним. Негативні емоції, злість, заздрість – усе це руйнує нас.



Про йогу викладачка може розповідати годинами. "Це ціла філософія, моральні принципи якої відповідають десятьом Божим заповідям.

А для мене йога стала основним змістом мого життя. Якось одна жінка запитала: "Коли ви останній раз відчули мить щастя?". Не думаючи довго, я відповіла: "Щоразу, коли мої учні йдуть після занять із очима, які сяють, я почуваюся щасливою. Одне заняття на день – одна мить щастя, два заняття – дві…". Коли ти займаєшся улюбленою справою, бачиш, що вона комусь потрібна, – це і є щастя, – вважає пані Людмила. – А ще я займаюся внучкою, допомагаю їй робити уроки. Коли вона отримує 12 балів, то каже: "Це завдяки тобі, бабусю". І це ще одна мить щастя…".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram