Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

16. Чт. Сщмч. Анфіма. Мц. Василіси.

Священномученик Анфим



Священномученик Анфим, єпископ Никомидійський,і з ним інші мученики постраждали під час гоніння на християн при імператорах Діоклітіані ( 284-305 ) і Максиміані (284-305). Переслідування християн особливо загострилися після того, як у Нікомидійському імператорському палаці сталася пожежа. Язичники звинуватили християн у навмисному підпалі і виявили по відношенню до них нечувану жорстокість. Так, в одній тільки Никомидії у день Різдва Христового було спалено в храмі до двадцяти тисяч молільників.

Однак ці нелюдські дії не злякали християн: вони твердо сповідували свою віру і приймали мученицьку смерть за Христа. Так, мученицьки померли в той час святі Дорофей, Мардоній, Мігдонія, Петро, Індіс і Горгоній. Одні з них були усічені мечем, інші - спалені, засипані землею або втоплені в морі. Зинон, воїн , за сміливі викриття імператора Максиміана був побитий камінням, а потім обезголовлений. Тоді ж загинула від рук язичників колишня жриця, свята діва Домна, і святий Євфимій, які дбали про те, щоб тіла святих мучеників були поховані.



Єпископ Анфим, що управляв Никомидійською Церквою, на прохання пастви переховувався в селищі недалеко від Никомидії. Звідти він звертався до християн з посланнями, в яких переконував їх твердо триматися святої віри і не боятися мук. Один з його листів, надісланий з дияконом Феофілом, був перехоплений і переданий імператору Максиміану.

Феофіл був підданий допиту і помер під тортурами, так і не відкривши своїм мучителям місцеперебування єпископа Анфима.

Через деякий час Максиміану все ж вдалося дізнатися, де знаходиться святий Анфим, і він послав за ним загін воїнів. На шляху їм зустрівся сам єпископ . Воїни не впізнали святого, але він покликав їх до себе, пригостив обідом , а потім відкрив, що він і є той , кого вони шукають. Воїни не знали , що робити, хотіли залишити святого і сказати імператору, що не знайшли його. Єпископ Анфим не переносив неправди і не погодився на це. Воїни увірували в Христа і прийняли святе Хрещення. Але при цьому святитель все ж змусив їх виконати наказ правителя. Коли єпископ Анфим з'явився до царя, той наказав принести знаряддя страти і покласти перед ним. " Невже ти, царю , думаєш настрашити мене знаряддями кари? - Запитав святитель. - Ні, не залякаєш, того, хто сам бажає померти за Христа ! Страта лякає тільки малодушних, для яких тимчасове життя дорожче всього". Тоді цар наказав жорстоко мучити святого і усікти мечем. Єпископ Анфим до останнього подиху радісно славив Бога, за Якого сподобився постраждати ( † 302).

Мучениця Василиса



Мучениця Василиса постраждала за Христа у 9-річному віці в місті Нікомидії під час царювання Римського імператора Діоклетіана. В той час тисячі і десятки тисяч нікомидійських християн щомісяця проливали кров і приймали мученицьку кончину за істинну віру. В свято ж Різдва Христового 20 тис. віруючих були спалені живцем у Божому храмі.

Свята отроковиця Василиса була приведена нечестивими на суд до правителя Нікомидії Олександра. Вона мужньо предстала перед ним, сповідала свою віру в Христа і, як дорослий муж, вела з правителем спір щодо віри. Всі спроби ігемона відхилити мученицю від Істинного Бога залишилися марними, бо вона не звертала уваги ні на ласки, ні на обіцянки.

Після цього жорстокий ідолопоклонник повелів катувати святу. Спочатку Василису били по обличчі, потім різками по тілу. Вона ж терпіла муки і дякувала Господу. Це розлютило правителя, і він наказав бити отроковицю сильніше. Тоді Василису побили настільки сильно, що її тіло являло собою суцільну рану, однак вона все одно голосно прославила Бога.

Безбожний ігемон, щоб, зрештою, умертвити мученицю, повелів просвердлити їй гомілки і повішати її вниз головою над вогнищем, а на нього кидати сірку та олово і лити олію та смолу. Він думав, що Василиса скінчається від таких страшних мук і смороду. Однак мучениця під час цього катування, немов у райській прохолоді, славила Господа.

Після цього мучитель повелів кинути святу в розпалену піч. Вона ж перехрестилася, увійшла в вогонь і довго перебувала в ньому без усякої шкоди для себе. Через таке чудо всіх присутніх охопив жах.

Потім на святу отроковицю випустили двох левів, але її молитва загородила їхні уста, як колись молитва Пророка Даниїла в левиному рові.

Чергове чудо сповнило жахом і самого ігемона Олександра. Правитель припав до ніг Василиси і став благати її, щоб вона помилувала та простила його і умолила за нього Свого Бога, аби Він не погубив його за неї.

Так правитель увірував в Христа і був навчений істин святої віри та хрещений єпископом Антоніном. Це обрадувало всіх присутніх християн, а ігемон став молити мученицю Василису, щоб вона випросила для нього у Бога прощення. Невдовзі після цього правитель Олександр скінчався і був похований віруючими з честю.

Свята ж отроковиця після його погребіння вийшла за межі міста на відстань близько 4-х верст і відчула спрагу. Вона стала на камінь, що там знаходився, і почала молитися Богу. Тоді чудесним чином з каменя потекла вода. Коли Василиса напилася, то трохи відійшла від того місця і опустилася на коліна для молитви. Під час цієї молитви вона й спочила. Єпископ Антонін довідався про це і поховав її останки біля каменя, де звершилося чудо.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram