Невідома Буковина: якими фарбами та ескізами прикрашали писанки у різних селах Гуцульщини

На Буковині писанки писали протягом 40 днів посту, але саме писанкарськими вважались два тижні перед Великоднем.

Про це писав Олександр Кожолянко у своїй науковій статті "Буковинські великодні писанки: історія і сучасність".



Дослідники нарахували понад сто символічних малюнків на писанках, і кожен малюнок має своє магічно-символічне значення. Навіть фарби теж мали певне символічне значення.

Великодні писанки можна поділити на декілька груп за виконаними на них візерунками: символічні, рослинні, тваринні, з мотивами господарського життя, обрядові, християнсько-релігійні (від часу впровадження християнства та його утвердження з кінця ХІХ ст.).

З початку ХХ ст. на буковинських писанках з’явилися мистецькі композиції, в яких відображаються інтимно-побутові сцени життя, господарських занять: полювання, випас худоби та ін.

Щодо способів виготовлення писанок на Буковині, зустрічались писанки воскової техніки виконання (нанесення воску на яйце кисткою (ґисткою, кирсткою), мальованки (розмальовані щіточкою різнокольоровими фарбами), шкрябанки (пофарбоване яйце в один колір “прошкрябують” гострим предметом, виводячи різні узори).

Новітнім способом виготовлення різнокольорових писанок є вільне фарбування фарбами (сухі фарби різних кольорів розмішують, накладають на яйце і зверху на фарбу ллють трохи води, яка розчиняє фарби і тягне лінії різних кольорів від одного краю яйця до іншого). Останній спосіб виготовлення писанок з’явився вперше у 80-х рр. ХХ ст. у Нижньому Буковинському Попрутті (с. Топорівці).

Особливо красивими і неповторними є гуцульські писанки. На писанках, виготовлених у Буковинських Карпатах, переважає геометричний орнамент. У різних візерунках відтворюються образи сонця, зірок, поля, блискавки тощо. Рослинні мотиви тут зустрічались дуже рідко. В орнаментації писанок 30–50-х рр. ХХ ст. став відчутним вплив вишивальних узорів, що продовжується і донині. В сучасному гуцульському писанкарстві значна частина писанок тематично відтворює природу – усі чотири пори року, а особливо весну з її яскравою зеленню і розмаїттям квітів. Зображуються гілки дерев, польові квіти, гірські пейзажі.

Серед майстрів-писанкарів Буковинської Гуцульщини прославилися своїм не повторним мистецтвом воскового розпису Ганна Вережак з Яблуниці, Параска Лахман з Конятина, Василина Фрей, Марія Григоряк з Мариничів, Марія Господарюк з Розтік, Василина Сумаряк з Усть-Путили, Наталія Скидан з Селятина, Мелана Пилипко, Євдокія Том’юк з Довгопілля, Євдокія Нестор з Малого Дихтинця, Аксинія Чокан з Тораків та багато інших.

Кожна писанкарка виконувала щорічно до свята Великодня від кількох десятків до кількох сотень писанок. Так, наприклад, М. Огродюк зазначає, що бували роки, коли згадувана вже А. Чокан з с. Тораки “до Великодня писала по 500 яєць. І що характерно – писанки не повторювали одна одну”.

Мариничівські писанки (с. Мариничі Путильського району) у колористиці червоняво-жовті, переважно на чорному тлі. Переважають також білі лінії. Наявний і червоний колір, але іноді вкраплюється незначна частина рожевого, голубого чи яскраво-зеленого кольору. Колір тут відіграє важливу роль як ефектний засіб емоціонального впливу.

Писанкарки приділяють велику увагу врівноваженню кольорових плям на зображуваних предметах, орнаментах, квітках. Але це врівноваження зводиться не тільки до пропорційної “вагомості” розташування кольорових плям у композиції, саме розміщення кольорів у межах зображення робить таке, при якому жодна з частин не здається перевантаженою кольором, який би заважав сприйняттю писанки в цілому. Мариничівські писанки до середини ХХ ст. характеризуються збереженням традиційних кольорів протягом століть.

У 80–90-х рр. ХХ ст. поширилось застосування зеленого й блакитного кольорів, що збагатило мистецьку палітру мариничівських жінок-писанкарок.

У гуцульському писанкарстві особливої майстерності досягли дихтинецькі (с. Дихтинець Путильського району) майстрині у виконанні зооморфних мотивів. Цей вид орнаменту переважає тут над рослинними візерунками. У трактуванні образів тварин у другій половині XX століття помітне намагання передати рухи оленів, коней та птахів12; інколи навіть традиційній композиції з конем чи оленем біля дерева писанкарки надають пейзажно-сюжетного забарвлення.

Протягом ХХ століття колорит гуцульських писанок зазнав певних змін. На початку століття активно поширилося поєднання жовтого та червоного кольорів на глибокому червоному тлі.

У 50–80-тi роки жовті i червоні кольори часто влаштовуються на чорному тлі. Щодо зеленого кольору, то він вживався епізодично.

Писанки села Плоска, що на Буковинській Путильщині, мають більш спрощений орнаментальний декор, що проявляється як в елементах орнаментальних мотивів, так i в композиційній будові візерунків. Переважають поясно-полюсні композиції з простими ромбічними укладами поясів i розетками та розбивка на два бічних поля з різними варіантами хрестових мотивів.

Часто колорит гуцульських писанок будується на зіставленні жовтих та зелених кольорів на жовтому або коричневому полі. Деколи ці основні кольори доповнюють червона та фіолетова фарби.

У писанкарстві буковинських гуцулів долини річки Черемошу (Білого і Чорного) можна побачити впливи сусідніх гуцульських сіл (Стебні, Довгопілля, Біла Березка) Верховинського району Івано-Франківської області.

Тут часто зустрічається колорит жовтих, червоних або оранжевих кольорів на чорному тлі. У другій половині ХХ і на початку ХХІ ст. частіше, ніж у ХІХ ст., застосовується використання рослинних мотивів. Тенденція підбору кольорів у написанні писанок перегукується з кольорами народних костюмів цих
сіл. Так, у Конятині в традиційному народному одязі переважають яскраві кольори, а у с. Дихтинець в одязі спостерігається збіднення кольору, тому писанки дещо темніших тонів.

Подібні залежності орнаментації одягу і писанок спостерігаються і в інших районах Гуцульщини.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram