Тетяна Гринько – патрульна поліцейська, яка стала чемпіонкою світу з панкратіону.

Кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася із дівчиною та дізналася, чому вона обрала саме такий вид спорту.



"Разом із татом дивилися бої"

Тетяна Гринько родом із Сокирянського району, села Михалково. Розповідає, що змалечку любила дивитися бої без правил.

– Ми з татком дивилися бокс та бої без правил. Ще тоді я хотіла піти на панкратіон, але ми жили у селі, тож такої можливості у мене не було. Вже пізніше, коли я переїхала до Чернівців і вступила до ЧНУ на факультет фізичної культури та здоров’я людини, почала ходити на тренування з панкратіону. Тоді мене

загітувала моя подруга. На той момент вона була чемпіонкою Європи. Вже із 16 років я почала тренуватися. Минув рік, і я хотіла покинути цей вид спорту,

тому що було дуже багато справ: навчання, фітнес, туризм. Кожна хвилинка була розписана. Та мій тренер тоді сказав, що йти не варто, адже маю хороші здібності, – згадує Таня.

Поєднання роботи і спорту – це важко

Тетяна Гринько розповіла, що у 2017 році панкратіон розділили на два види – панкратіон-ударка та греплінг (вид боротьби).

– Переважно я займаюся джиу-джитсу, це мені корисно для роботи поліцейською. Від патрульної поліції їздила на різні змагання. Чесно сказати, поєднувати такий вид спорту зі своєю роботою досить важко. То нічні зміни, то денні, прокидаєшся о п’ятій ранку, приходиш додому о десятій вечора… На тренування

зовсім часу не вистачало. Бувало таке, що, прийшовши із нічної зміни, одразу бігла на тренування вранці, приходила додому, трішки відпочивала і ввечері знову бігла тренуватися. Зараз, як згадою, не розумію, звідки брала на це сили, – каже Таня Гринько.

"Він був п’яний, а я не розрахувала силу"

На питання, чи доводилося Тетяні застосовувати прийоми панкратіону у роботі поліцейської, дівчина лише сміється.

– Доводилося. На початку застосовувала. Як зараз пам’ятаю, приїжджаємо на виклик – син бив маму. Він був у стані сильного алкогольного сп’яніння. Почав "простягати руки" до нас із колегою. Ми заламали йому руки за спину, а я, не довго думаючи, застосувала до нього "передню петличку", він падає і б’ється
головою. Тоді вже його мама почала на нас кричати, що поліцейські погані. Після цього випадку намагаюся не застосовувати силу, бо боюся, що можу не розрахувати її, – каже дівчина.

Таня отримувала досить багато травм у такому виді спорту .

– На підсвідомому рівні я розумію, що йду на змагання і можу отримати травми. У 2019 році я їхала на Чемпіонат світу, який відбувався у Римі. Я тоді отримала досить серйозну травму. З коліна мене вдарили в око, я отримала перелом скулової кістки. Загалом багато разів травмувалася: розтяжки, переломи, – каже Таня Гринько.



– Перемог у мене багато, я ними пишаюся. Та ще більше пишаюся поразками. Після них стаю сильнішою, більше працюю над собою.

Чи варто віддавати дитину на панкратіон? – запитую.

– Я би радила віддавати дитину на боротьбу. Та все залежить від її бажання. Тому що будь-який вид спорту потрібно любити. Це має приносити задоволення. Багато моїх знайомих віддають дітей на боротьбу чи дзюдо у віці п’яти років. Там їх тренують, роблять розтяжку, виховують характер, витримку та силу волі, – каже Таня.



Зараз Таня працює у Нацполіції в Києві, але заняття панкратіоном не полишає.


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram