Чернівчани шукали кавалерів для своїх доньок.

Про це пише чернівчанка Наталія Гриценко у своїй книзі "Місто пахло корицею й кремом Nivea: чернівецький вінтажний альбом".



Весільне фото пана Юліана та його коханої Альбіни (дідуся та бабусі авторки книги) зроблене у салоні Зало Брюля на Hauptstrasse, 36 (тепер – Головна, 17). Цей величезний портрет висів колись у їхній спальні.

"Співав серенаду для коханої"

Уперше Юліан побачив Альбіну на хорах у Народному домі, де відбувалися розкішні бали. Вони стали однією з найгарніших танцювальних пар, що видно з фотокарток від А. Вєжбянського.

"Затоплена в ангельському раюванні молодь кокетувала, знайомилась, танцювала,спілкувалась і домовлялась про наступні зустрічі. Зазвичай молоді панянки приходили сюди з батьками. Так було і з його коханою Альбіною, яку завжди супроводжували на бал батьки. Її тато пив пиво з друзями на балконі біля оркестру, а мамця в суто жіночому товаристві за традицією цікавилася громадою: розглядала модне вбрання присутніх та ласувала кавою з тістечками. І водночас батьки спостерігали за тим, як балювала та залицялася молодь. Але який би галантний та чемний кавалер не приділяв увагу донечці, як би він їй не подобався, він не мав права проводжати дівчину: молоді панянки, що приходили з батьками, поверталися додому також із батьками. І надалі далекоглядні батьки вирішували долю дорослої доньки: чи відвідати їй наступний бал, чи фліртувати з тим або іншим кавалером, чи дозволити рандеву. Тобто саме прискіпливий батько мав вирішити, на кому зупинити свій вибір".

Тоді був такий звичай: серенаду для дівчини йшов співати той хлопець, який мав серйозні наміри. Якщо він сподобався батькам, його запрошували до хати, але якщо ні – то навіть дверей не відчиняли.

Із-поміж семи кавалерів, які співали для Альбіни серенаду, її батько вибрав Юліана. Він приставив дуло пістолета до скроні й заявив, "що життя без гаряче коханої Альбіни для нього нічого не вартує, тому він просить її руки. Сказав, що вона завжди буде мати кохання та шану від чоловіка. Невдовзі відгуляли весілля – пишне та веселе. Батько віддавав заміж старшу улюблену доню, тому не скупився. Вони прожили у злагоді та любові 43 роки.

Старий смалець врятував від голоду

Після весілля молода пара орендувала квартиру на вулиці Василя Лукача (нині – Залізняка). Коли народилась донечка Марійка, винайняли на цій же вулиці житло у професора танців пана Філеса. Це була літня вілла з прекрасним садом, розвішаними по будинку оленячими рогами, пральнею, бочками для маритур і бутлями для вина. Та найціннішими виявилися слоїки зі старим смальцем. Вони врятували їхню сім’ю від голоду. У 1947 році Альбіна навчилася варити зі смальцю мило. Вона різала його цупким шпагатом на однакові шматки й обмінювала в селян на харчі. У ті часи мило мало високу ціну. І саме воно допомогло родині вижити.

Альбіна працювала в кондитерській пана Рип’яну. Це була пристойна кав’ярня на початку вулиці Янку Флондора (нині Ольги Кобилянської). До кави подавали смачну та свіжу випічку, кренделики й чудове морозиво. Через дорогу від кондитерської був цех, де випікали крихкі кошички з кавовим кремом, ванільні штангерлі (печиво з пісочного тіста), медові трикутнички, цвібаки (бісквіти) та багато іншої смакоти.

Наприкінці тижня кожному працівникові кав’ярні Рип’яну дозволялося за символічну платню взяти додому дивовижний кондитерський виріб – велику солодку кулю вагою по кілограму-півтора. Її робили із залишків й обрізів всіх тортів і тістечок, начиняли різними кремами. Ці кулі пахли кавою,ромом, цинамоном, ваніллю, горіхами, медом.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram