Рятує серця буковинців: історія лікаря з Луганська, який бачив війну

Лікар Чернівецького кардіологічного центру Михайло Дяченко вже шість років рятує серця буковинців.

Він виконує операції у відділенні інтервенційної кардіології за допомогою ангіографа, лікуючи від інфаркту, йдеться у публікації "МБ".



Відділення працює майже два роки. Лікар допомагав його створити. Та перш ніж потрапити до кардіологічного центру в Чернівцях, Михайло працював у Луганській лікарні. Війна була одним із поштовхів для нього змінити роботу і місце проживання сім’ї. Вже тут, на Буковині, народилася донечка Михайла.

"У 2009 році я закінчив медичний вуз у Луганську і влаштувався на роботу в обласну лікарню, – згадує Михайло. – Тоді там була нестача анестезіологів. Згодом я перейшов працювати у відділення інтервенційної радіології".

Луганськ одним із перших отримав сучасний ангіограф, тоді Михайло почав працювати за цією спеціальністю.

"Луганська область велика, апарат був один, ми мали дуже багато пацієнтів, – продовжує Михайло. – Кількість операцій у нас зашкалювала. Так активно ми працювали до 2014 року. Потім наприкінці весни почалися обстріли міста".

Луганський аеропорт та лікарня знаходилися на одній лінії, тож лікарі дуже добре все бачили і чули.

"Обстріл артилерії починався о четвертій ранку. Навіть їздити у маршрутці було небезпечно. Ми вирішили у лікарні працювати вахтовим методом, щоби менше переміщуватися містом. Тиждень жили і працювали у лікарні. Я потрапив у "найспекотніший" період бойових дій. Уже їхали колони бойової техніки, через обстріли горіли будівлі. У лікарні вже не було можливості працювати, тому сиділи вдома. Лікарі, які заступили на зміну, там жили сім’ями. Лікарня нагадувала гуртожиток, де мешкали лікарі, бо деякі райони дуже сильно обстрілювали", - згадує Михайло.



Лише у вересні 2014 року змогли повернутися до нормальної роботи в лікарні.

"Працювати було складно, ми дев’ять місяців сиділи без зарплати. Та майже ніхто з колективу не звільнився. А у моїй трудовій книжці з’явився запис з позначкою ЛНР. Я думав, що мене з цим записом більше нікуди на роботу не візьмуть", - каже Михайло.

Одного дня йому зателефонував із Чернівців лікар Ярослав Васильчишин і запропонував роботу в приватній клініці на ангіографі.


Михайло переїхав до Чернівців із дружиною. Зізнається, незважаючи на те, що у Луганську неспокійна ситуація, йому було важко все покинути і переїхати. Та все ж наважився.
"Першого ж дня, коли приїхав до Чернівців, довелося оперувати людину з інфарктом. Спочатку працював у приватній клініці, а коли з’явився ангіограф у кардіологічному центрі, перейшов сюди", – розповідає Михайло.

Михайло пам’ятає перші враження від Чернівців.

"У Луганську була комендантська година, а тут – жодних обмежень. Перше, на що звернув увагу, що місто чисте. І хоч мене переконували, що місто занедбане, я не погоджувався, бо у Луганську під час бойових дій про прибирання ніхто й не думав. А ще Чернівці комфортне і зелене місто. Але таких "вбитих" доріг я не бачив ніде в Україні. Це те, що "ріже" око", - зізнається Михайло Дяченко.

У відділенні інтервенційної кардіології Чернівецького кардіологічного центру лікують до пів тисячі пацієнтів щороку. Це сотні врятованих життів.

"Лікуємо артерії серця. Артерії з часом закупорюються, з’являються атеросклеротичні бляшки, які перешкоджають притоку крові, – пояснює специфіку роботи Михайло Дяченко. – І це стає причиною того, що в критичний момент через звуження артерії кров не надходить до серця. Ймовірність смертності у такому випадку – 20-25%. Тому важливо швидко поставити діагноз. Ми спеціальним апаратом заходимо через артерію в руці до артерії серця, робимо діагностику, знаходимо пошкодження і забираємо його. Я не рахував, скільки людей вже врятували, але зробили сотні операцій. З кожним роком їх стає більше".


У 2019 році Михайло вирішив переїхати ближче до дому. Покликали до Маріуполя. Та чоловік все ж повернувся до Чернівців.

"У Маріуполі теж потребували спеціалістів у відділення інтервенційної кардіології. Я поїхав туди, – каже Михайло. – Та мене почали кликати назад у Чернівці, навіть пацієнти телефонували. Я зрозумів, що до Чернівців вже звик, спрацювався, тут у мене багато друзів та знайомих. І я повернувся назад. Мав можливість працювати у Києві, але та столична метушня мені не подобається. Більше до душі маленькі і комфортні Чернівці".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram