Зупинилося серце: як буковинські медики врятували чоловіка від клінічної смерті

Аурел Пожога із села Нижні Петрівці на Сторожинечині відтепер свій день народження святкуватиме двічі: третього травня, коли народився, і 18 квітня, коли пережив клінічну смерть.

Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".



"Потрапив до лікарні 13 квітня, – пригадує Аурел Пожога. – Почувався дуже погано, був знесилений, ноги не тримали, постійно втрачав свідомість. Поклали мене у відділення терапії Сторожинецької районної лікарні, де лікувала мене Мирослава Григорівна Багрій, яка і врятувала моє життя.

"Вже потім сказали, що зупинилося серце"

Майже тиждень мене "капали", а у передвеликодню суботу, 18 квітня, мали перевести в інше відділення. Стан ніби покращився, але везли на візочку. Аж раптом мені стало зле… Подробиць не пам’ятаю, вже потім сказали, що зупинилося серце. Повернула мене до життя Мирослава Григорівна, яка якраз супроводжувала мене. Щиро вдячний їй за те, що вона не розгубилася у критичний момент.

Мирослава Багрій – це лікар від Бога. Своїми оптимізмом, вмінням заспокоїти, знаннями та досвідом вона врятувала не одне життя. Знаю, що зараз вона працює у відділенні з коронавірусними хворими. Хочу побажати їй міцного здоров’я, нехай Бог оберігає її та всю її родину від усього лихого!

Четвертого травня Аурела Пожогу виписали з лікарні додому із хорошим самопочуттям і гарним настроєм.



Мирослава Багрій, лікарка відділення терапії Сторожинецької райлікарні, зізнається, що не одразу пригадала цього пацієнта.

– У нашому відділенні лікується 26 хворих, – каже лікарка. – Всіх так одразу і не пригадаєш. А цей дідусь був такий ослаблений, скрючений. Потрапив до нас із двобічною пневмонією та підозрою на Covid-19 (ПЛР не підтвердив діагноз, - ред.), із температурою 39-40. На той час у нас тільки почало формуватися коронавірусне відділення і постійно прибували хворі.

"Чоловік мав дні у Бога"

– Аурел Пожога був у важкому стані, – каже медик. – Я переводила його в інфекційне відділення – на візочку, щоб чоловік не напружувався. Так Бог дав, що я особисто його супроводжувала. Санітарки мали винести його на ношах із відділення і на візку доправити до "інфекції". Мені ж з відділення виходити не можна було, оскільки я була одягнена у захисний костюм.

І в цей момент він починає зомлівати, очі закочуються – зупинка серця, клінічна смерть. З усієї сили я б’ю його по грудях, проводжу так звану дефібриляцію. Пауза – і він робить глибокий вдих, очі вже на місці – серце "завелося". Пацієнт не зрозумів, що відбувається. За кілька секунд почав нормально дихати. Я вжила всі необхідні заходи і відправила його у відділення інтенсивної терапії, оскільки у нього була зупинка серця.

У реанімації він був добу, а потім повернувся знову до мене. Дідусеві стало краще, і я відправила його на другий поверх нашого відділення, де лікуються хворі, які вже одужують.

"Я – бух по грудях!"

– Таке у моїй практиці не вперше, – зізнається Мирослава Багрій. – Пригадую, одна пацієнтка точно так само: сиділа, говорила, все було нормально. І раптом: очі закотила, ноги протягнула – все! Я – бух по грудях! У таких випадках не потрібно боятися – щосили бити прямо по грудині між двох молочних залоз. Допомагає. А бували і трагічні випадки. Ще одна пацієнтка так само дала зупинку серця, а серце у неї було дуже слабеньке. І бий, не бий – у неї пішла тромбоемболія, і все...

Цей дідусь мав дні! Бачили б ви його зараз! Він такий красунчик! Я дуже щаслива! Якби не знала, що це він, ніколи б не впізнала! Взагалі супер! Сподіваюся, там, десь нагорі, нам запишеться (сміється, - авт.).

Сусіди теж радіють, що Аурел Пожога нарешті повернувся з лікарні.

– Він дуже віруюча людина, - каже сусідка Олена Козьмич. – Багато молиться, відвідує монастирі. Напевно, це йому також допомогло одужати. Живе з онуком. Всім сусідам допомагає – і огорожу покласти, і добрим словом. Біля хати у нього все посаджено: картопля, грядочки. Вже буяють, чекають на свого господаря.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram