Виставка чернівецької майстрині "Оберіг, що об’єднує Україну, – вишиванка" відкрилася у приміщенні обласного Будинку культури УТОГ. Представлені роботи викликали захоплення у відвідувачів.
На вишитих картинах цвітуть маки, волошки, троянди, маленький гуцулик грає на сопілці. На іконі Діва Марія тримає на руках маленького Ісусика. Великий килим із незабудками – не віриться, що він вишитий хрестиком, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
– Мама завжди дуже любила вишивати: хрестиком, гладдю, мережкою, – каже донька Наталія. – Вона закінчила фізико-математичний факультет Чернівецького державного університету. 30 років пропрацювала вчителькою у міській восьмирічній школі №31, виховала не одне покоління дітей. Викладала математику, креслення, уроки праці. Коли поверталася додому, спершу перевіряла зошити, а потім брала в руки голку і сідала вишивати. Бувало, до півночі не могла відірватися від свого улюбленого заняття. Її квартира схожа на музей. Ще й тепер мама вишиває для всієї родини. Сорочка, що на мені, – теж її робота. Так сталося, що ні я, ні сестра не вишиваємо, хоча вміємо. Може, на пенсії займуся цією справою. А поки що вся надія на маму (усміхається, – авт.). У мене є багато сорочок, які вишила мама. Коли наша донька виходила заміж, то мама вишила мені дуже гарну сукню і сорочку для чоловіка в одному стилі.
На виставці є лише частина робіт вишивальниці. "Не могли все принести, десь половина залишилася вдома, – розповідає пані Оксана, одягнена у красиву вишиванку. – Це моя перша виставка – у 80 років. Я з дитинства любила вишивати, в’язати, займалася макраме. Це в мене від мами. Вона дуже багато всього вишивала. Маленькою дівчинкою я сідала біля неї і спостерігала, а потім вирішила сама спробувати, і мені сподобалося. Так вишивка стала захопленням усього мого життя. Треба було чимось прикрашати свою оселю, а грошей на покупки не було. А так вишила картину чи ікону, повісила на стіну – і вже гарно. Килими були дорогі, то я їх теж вишивала разом зі своєю родичкою Ярославою Гафійчук. У мене вдома висить килим на всю стіну, над яким працювала два роки".
Оксана Михайлівна народилася 10 травня 1939 року в місті Білгород-Дністровському на Одещині в інтелігентній сім’ї. "Мій батько Михайло закінчив у Празі архітектурний інститут. Він мав власну фірму з будівництва доріг. Тепер би сказали, що він був успішним бізнесменом, – пригадує жінка. – Із приходом радянської влади у 1940 році він вийшов із хати – і ніби крізь землю провалився, зник безслідно. Мама закінчила університет, працювала в музеї. Коли зник тато, вона повернулася в Чернівці, де проживали її батьки. В 1944 році маму і всю її родину репресували у Магаданську область. Вона там померла зовсім молодою – у 48 років. Де її могила – не знаю досі. Пізніше всіх родичів реабілітували. Мене з п’яти років виховували прийомні батьки, які були учителями. Тому і я вирішила стати вчителькою".
Вишивки майстрині знаходяться у Канаді, США, Молдові. Це її подарунки родичам і знайомим, які там проживають. "2019-й був роком Собаки. То я вишила приблизно 15 картин із цією тваринкою і всі роздарувала, – каже пані Оксана. – Маю двох доньок, чотирьох онуків і двох правнуків, то є кому вишивати. Подарувала всім сорочки, зв’язала дівчатам костюми і сукні. Одна моя донька проживає в Канаді, то в неї є багато моїх робіт. Також у подруги, що у США. Думаю, що вишивання продовжує мені життя. Я дуже це люблю. Коли беру в руки голку і полотно, то відчуваю душевне задоволення".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
