П’ятниця, обідня пора. Надворі сиро. На дорозі – болото, калюжі. Обабіч лежить сніг. Біля воріт Селятинської школи-інтернату, яка два роки тому змінила назву на Галицівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, стоять кілька стареньких легкових авто. Це батьки приїхали забирати своїх дітей додому.
Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
Із десяток авто ледве повзе до перевалу
– Щопонеділка вони привозять їх до школи, а щоп’ятниці забирають додому, – розповідає Валерій Полянчук, голова Селятинської ОТГ. – Реформування освіти передбачає, що школи- інтернати не потрібні, а пришкільні гуртожитки не повинні існувати у гірських районах. Мовляв, цілодобове тут перебування перешкоджає спілкуванню батьків із дітьми. Згоден, але це не повинно стосуватися гірської місцевості. Бо довозити дітей у верхи щодня іноді фізично неможливо, особливо взимку.
Ми сідаємо в машину голови й вирушаємо на Шепіт, а вже звідти – на перевал Джогіль, який знаходиться в масиві Яловичорські гори й розташований на півдні Путильщини, на вододілі річок Сучави і Яловичори (права притока Білого Черемошу). Висота – 1160 метрів. Знаходиться він між селами Шепіт і Верхній Ялівець. Дороги тут ґрунтові, з багатьма крутими й місцями стрімкими серпантинами. І справжня зима. Дорога прочищена, але хурделиця не вщухає. Із десяток авто ледве повзе до перевалу. Коли вибрались на Джогіль, зупинились. Далеко в горах туман, холоднеча пробирає до кісток. Раніше тут був густий ліс, тепер його нема – вирубали. Тому вітер не має де опертися, простогін неймовірний, але краєвиди вражаючі.
"Живемо з того, що збираємо гриби, ягоди"
– Я мешкаю у Верхньому Ялівці. Це майже сімнадцять кілометрів від школи, – каже 38-річний Юрій Несторук. – Старший син Артем дев’ять років ходив у Селятин, нині туди до школи везу дочку Анну, яка навчається у третьому класі. Машина у мене "Жигулі" сьомої моделі, 1988 року випуску. Працюю лісником, зарплата невисока. Щоби заправити легковика, потрібно 8-9 літрів пального, тобто на місяць потрібно до 2000 гривень. Але зараз дитина в школі має де ночувати, там добре харчують. Я теж колись в інтернаті навчався. Якщо пришкільний гуртожиток закриють, доведеться дочці сидіти вдома, бо пішки в таку далечінь одну ми її з дружиною не відпустимо. Є школа в Шепоті, до неї внизу везе автобус, але зі школи він не везе, бо взимку перевал закритий, а влітку дорога погана. Таких дітей у нашому селі набереться до 30.
– Нам до школи, ще більше кілометрів 36, бо ми мешкаємо у Паркалабі, – ділиться 30-річний Анатолій Добродійчук . – Наразі у Селятині навчаються мої два сини – дев’ятикласник Сергій та четвертокласник Сашко. Незабаром піде й найменший Іванко. Вожу старенькою "дев’яткою". З нашого села у цій школі навчається до десяти дітей. Магазину в нас нема, продукти купуємо в Путилі, коли їдемо за дітьми. Живемо з того, що збираємо гриби, ягоди…
– У нас із дружиною троє дітей – двоє синів та дочка, – вступає в розмову 48-річний Володимир Харь із Верхньої Яловичори, який працює лісником у Черемоському лісництві Путильського держлісгоспу. – Внучці Іванці три роки, сподіваємося, що гуртожиток не закриють, то возитиму на навчання і її. Це неблизько – 20 кілометрів. Школу в Селятині з нашого села відвідують до 30 дітей. Вдаємося й до взаємовиручки, адже не всі батьки мають технічну можливість возити дітей до навчального закладу.
33-річний Андрій Заєць працює водієм карети швидкої допомоги в Селятині, робота позмінно, тому двох дітей теж возить двічі на тиждень, а є ще донечка Софійка дошкільного віку. З перевалу йому до школи 17 кілометрів. Наші співрозмовники категорично проти того, щоби пришкільний гуртожиток закрили.
"Звертаємося у різні інстанції, але ніхто нас не чує"
Якщо це станеться, то їхні діти залишаться вдома й до школи не ходитимуть.
– У нас проживає 119 дітей з 212, яким добиратися додому вельми важко, – розповідає Олександр Михайлюк, директор. – Дехто зі школярів йде влітку додому, мешкають за 5-8 кілометрів, а взимку – ні. У нас є всі умови для проживання. Так, харчування безкоштовне, торік воно вартувало до 400 тисяч гривень. На цей рік ця цифра сягне 540 тисяч. Із вересня заможні батьки, діти яких проживають у гуртожитку, доплачуватимуть за харчування. Тут працюють психолог, соціальний педагог, логопед. Діти мають змогу займатися спортом, художньою самодіяльністю. Якщо ж учнів позбавити цілодобового перебування у школі, то вони сидітимуть вдома. Тому ліквідація пришкільного гуртожитку не мало би нас стосуватися. З іншого боку в плані економії коштів ми б хотіли ввести автосправу, встановити сонячні батареї й могли б здавати вільні приміщення в оренду, скажімо, там могли би виготовлятися пелети.
– На територіїї ОТГ є чотири школи, на їх фінансування виділено всього 4,2 мільйона гривень, торік було вдвоє більше, хоча потреба становить майже 12 мільйонів гривень, – каже Валерій Полянчук . – Треба затягувати паски, а це означає скорочення освітніх кадрів. Звертаємося у різні інстанції, зокрема й щодо того, що стосується Галицівського ЗЗСО в контексті пришкільного гуртожитку. Зверталися до народного депутата Максима Заремського, але ніхто нас не чує.
Уже цієї неділі – 24 листопада – у Чернівцях, за сприянням "Словацько-Українського культурно-освітнього товариства", відбудеться зустріч із представниками освітньої програми Free Student.
22 серпня 2023 року Президент України підписав закон, що стосується обов’язкового облаштування бомбосховищ у новобудовах. Як відреагували на ці зміни забудовники й що вони вважають пріоритетним у процесі зведення своїх новобудов, ми поцікавилися у Василя Воєвідка, генерального директора відділу продажів будівельної компанії "Родоліт".
В Україні є чимало компаній, що працюють в галузі архітектурного проєктування та дизайну. У міру того, як між ними зростає конкуренція, підвищується і професійний рівень архітектурних бюро. Про особливості роботи одного з таких чернівецьких бюро ми розпитали у Дарії Олексюк, операційного директора бюро архітектури та дизайну DAR group&partners.
0
8 851
