Уривки з книги Георга Дроздовського "Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця" (переклад Петра Рихла).
"У нас уміли розважатися: дівчата, які мали вихідний, проводили свій час із "маленькими людьми" в маленьких залах ресторацій і знайомилися там із солдатами й унтер-офіцерами, що хвацько підкручували вуса, часом і кохалися з ними… Вищі класи розважалися за закритими дверима".
"Надзвичайно популярні й дуже добре відвідувані були танцювальні вечори, на які публіка буквально ломилася й шукала протекції, щоб одержати місце в ложі Німецького дому; бути присутнім там вважалося вже визнанням… На польському балу в "Домі польськім" збиралася найіменитіша публіка. Дворянство з навколишніх маєтків та еліта міста – не тільки поляки – віддавалися задоволенню, шляхетності якого можна було позаздрити. Танцювали всю ніч і завершували бал тільки на світанні "білою мазуркою".
"Особливо вишуканим родом контактів було товариство "Шларафія", що мало в Чернівцях назву "Прутана", яке вважалося дуже шляхетним, оскільки вступ до нього був можливий тільки після надзвичайно строгого відбору. Але той, хто проходив через нього, мав згодом змогу насолоджуватися під час веселих, а нерідко й серйозних, у культурному сенсі значимих "гутірок", коли гумор, що разом із дружбою та мистецтвом утворював одну з трьох опорних колон, шумував через край".
"У безпосередній близькості до міста розташовувалася толока Роші. Чимало людей приходило туди, адже там грала музика й можна було досхочу натанцюватися. Трохи віддаленішим був лісок на Горечі, що примикав до при прутських лугів і був улюбленим місцем прогулянок, де часто влаштовувалися пікніки… У неділю та святкові дні в тому ліску справляло свої урочистості сільське населення. Там відбувалися весілля, грали скрипка й цимбали, і під польку чи гору невтомно топтали землю. Вже за містом німецька громада відзначала свято сонцестояння за старовинним ритуалом на горі Цецино".
"У співзвучності з духом часу тоді були в моді олов’яні солдатики. Цілий стос чорних блискучих коробок височів в одному з кутків кімнати, і я був власником усіх родів військ із генералітетом включно, а попереду мчав цісар у білому військовому мундирі. Я вже не пам’ятаю точної цифри цієї колекції, але в ній було не менше як триста вояків".
"Невинною забавою було колекціонування рекламних картинок, яке сьогодні вже вийшло з моди. Тоді в кожну плитку шоколаду вкладалися симпатичні репродукції картин, впорядковані за серіями, а в маленьких плитках можна було знайти навіть поштові марки. Цими картинками ми обмінювалися, гендлювали або вдавалися до азартної гри".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
