Звільнена з ув'язнення буковинка Анна Чабан вивезла дворічного хлопчика із Сибіру, де його батьки перебували на засланні.

Про це йдеться у публікації "МБ"



Ця історія почалася з повідомлення, яке надійшло п’ятого січня на сторінку в соцмережах управління СБУ в Чернівецькій області від львів’янина Юрія Зірченка. Чоловік писав:

"Допоможіть мені, будь ласка, знайти людину Чабан Анну, яка у 1952 році врятувала мене. Я народився 15.03.1950 року в місті Сталінську (нині Новокузнецьк) Кемеровської області РФ під час перебування в ув’язненні моїх батьків, які, на жаль, вже померли. Вони були реабілітовані в 1990 році. Щоби врятувати мене від хвороб, можливої смерті й відправлення у дитячий будинок, мама випросила у тюремного начальства відпустити мене з жінкою, яка звільнялась і їхала додому через Львів, де мене зустріла моя бабця. Все, що я знаю про цю жінку, що її звали Чабан Анна, жила вона в Чернівецькій області й звільнилась з ув’язнення в 1952 році в Новокузнецьку Кемеровської області. Везла вона, крім мене, ще четверо таких, як я, доходяг".



"Не пам’ятав цієї жінки"

– Я прочитала це повідомлення й одразу ж відписала Юрію Зірченку, порадивши направити запит на офіційну електронну скриньку нашого управління на ім’я начальника Віталія Монастирецького, оскільки є така процедура, – розповіла Леся Федоренко, речниця управління СБУ в області. – Але описана в листі зворушлива історія не давала спокою. Я в той час була у відпустці у своїх батьків, ми з мамою готувалися до Святої вечері й захотілося зробити якусь добру різдвяну справу для цього чоловіка. Хоча розуміла, що наданої інформації для того, аби розшукати цю жінку чи її родичів, надзвичайно мало. Шанси були невеликі, та, принаймні, можна було спробувати. Того ж дня я зателефонувала панові Юрію і дізналася багато дивовижного про нього та його батьків. Виявилося, що він уже багато років намагався розшукати свою рятівницю, але марно.

Ми зв’язалися з Юрієм Зірченком по телефону. "Моя мама родом із Львівщини, працювала вчителькою молодших класів. Разом зі своїм рідним братом вона була в УПА. Якось розклеювала по селу листівки із закликом не брати участь у радянських виборах. Її видала колежанка, яку затримали енкаведисти і жорстоко катували. Маму засудили у 1946-му на сім років увֹ’язнення, – розповів пан Юрій. – Мій тато родом із Житомирщини, дитиною ледь не помер із голоду. Мандрували з братом селами, де їм давали якусь їжу. У 1943 році тато пішов у загін УПА. Коли віз потягом агітаційну літературу, його піймали, але йому вдалося втекти. Затримали тата прикордонники, коли намагався перейти кордон. Військовий трибунал присудив йому вісім років ув’язнення. Мама з татом познайомилися на засланні в Сибіру, одружилися, я там народився. Дітей тримали в жіночому бараку. Вони часто хворіли, помирали. Мама вирішила відправити мене до бабусі, яка проживала у Львові. На той час якраз звільнилася одна жінка, яка їхала через це місто. Мені тоді було лише два рочки, тому не пам’ятаю ні цієї жінки, ні як ми їхали. Бабуся розповідала, що вона нібито везла крім мене ще четверо інших дітей. Коли батько повернувся додому, то пригадав, що цю жінку звали Чабан Анна і вона була з Чернівецької області. Я вже 30 років розшукую її, куди тільки не звертався. Надзвичайно вдячний Лесі Федоренко, яка відгукнулася і допомогла мені".

"Звинуватили в антирадянській діяльності"

– Я звернулася до архіву нашого управління, і – о диво! – там знайшли справу № 1682 Анни Чабан, 1925 року народження, мешканки села Новоселиця Кельменецького району. Вона була засуджена на п’ять років за свої релігійні переконання, – продовжує пані Леся. – У справі є постанова управління КДБ у Чернівецькій області від 14 квітня 1947 року на арешт Анни Чабан. Зберігся вирок обласного суду від 7 липня 1947-го. Була звільнена у 1952 році. Отже, два співпадіння: Чернівецька область та рік звільнення. Стало зрозуміло, що це та жінка, яку розшукує Юрій Зірченко.
Як відомо з архівної справи, Анна Чабан, "безпартійна, грамотна, незаміжня", була ув’язнена за те, що належала до забороненої організації "Свідки Єгови", проводила нелегальні зібрання єговістів. Під час обшуку в неї знайшли і вилучили "заборонену літературу": рукописну листівку "Царство бога Єгови", блокнот із виписаними цитатами з Біблії та чотири листки з переписаними від руки псалмами. Серед "злочинів" Анни вказано й те, що вона не брала участі у виборах, не ходила голосувати за радянський уряд. Дівчина була із селян-бідняків, мати померла, коли їй було три роки, а батько – в 1941-му. На час арешту проживала зі старшою сестрою та племінником.

Спершу Анна від усіх звинувачень відмовлялася, навіть протокол допиту не підписувала, заявивши, що неграмотна. Та після очної ставки з іще одним підозрюваним за такими ж звинуваченнями зізналася, що малограмотна, але писати вміє. Молода 22-річна дівчина сподівалася, що її випустять з-під варти, бо ж нічого поганого не зробила, лише читала Біблію та проповідувала слово Боже. Проте Анну звинуватили в антирадянській діяльності, хоча не було жодних доказів. Про це йдеться навіть у справі: "Відносно читання антирадянської літератури вона свою вину не визнала й інших доказів підтвердження цього факту не зібрано. Також не зібрано матеріали, які би підтверджували її контрреволюційну діяльність".
Незважаючи на це, сьомого липня 1947 року Анну Чабан засудили до п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна, оскільки не було що конфісковувати. Судова колегія з кримінальних справ Верховного суду УРСР залишила вирок у силі. В місцях позбавлення волі дівчина провела 4 роки, 11 місяців і 25 днів. Була реабілітована у грудні 1991-го.



"Тітка теж шукала Юру"

Леся Федоренко зателефонувала до секретарки сільради Новоселиці Валентини Ярошенко, сподіваючись знайти більше інформації про Анну Чабан. І дізналася, що жінка померла у 1986-му, не доживши до своєї реабілітації п’ять років.

Пані Валентина також допомогла зв’язатися з Галиною Скрипник, донькою племінника Анни Чабан.

"Тітка бавила мене, коли я була маленькою, – пригадує пані Галина. – Ми називали її ласкаво Ганею. Вона часто розповідала мені про своє заслання в Сибіру, де пробула довгих 12 років. Уперше її засудили на п’ять років у 1947-му. Вдруге забрали вже всю сім’ю на сім років. Тітка згадувала, як працювала на лісосплаві, як посунулися на неї колоди, звідки її витягнули ледь живу. Вона довго лежала в лікарні, перенесла складну операцію, до кінця життя мала проблеми з ногами, часто хворіла. Після заслання тітка повернулася в село. Заміж так і не вийшла, своїх дітей не мала. Повністю присвятила себе служінню Богові. На роботу в колгосп її не брали, то їздила на заробітки. Пенсію не отримувала. Тітка була дуже доброю з усіма людьми, жодного поганого слова нікому не сказала. Хто до хати прийде, не відпустить, поки не нагодує".

– А про дітей, яких вивезла із Сибіру, тітка згадувала? – запитую.

– Дуже часто згадувала про маленького хлопчика Юру, – запевнила жінка. – Розповідала, що він називав її мамою, плакав за нею, не хотів йти до бабусі. Тітка Ганя навіть їздила шукати Юру до Львова, але їй сказали, що його сім’я нібито кудись виїхала. Шкода, що вони не зустрілися, вона була би дуже щаслива. Юра телефонував мені, розпитував про тітку. Засмутився, коли дізнався, що вона померла.

– У моїй душі два відчуття. Радий, що багаторічні пошуки нарешті завершилися і вдалося дізнатися про мою рятівницю. Шкода, що її вже немає в живих, і я не зміг їй подякувати, – не приховує емоцій пан Юрій. – Анна Чабан врятувала мене, бо не знати, чи вдалось би вижити там. Хочу приїхати на її могилу і низько вклонитися цій жінці. Пам’ятатиму про неї до останнього дня свого життя…

Надія БУДНА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram