На Буковині протягом 1941-1942 років депортували до Трансністрії 90 284 євреї. Вижити вдалося лише третині з них, решта загинули.
У документах архівного фонду Директорату адміністративних справ губернаторства провінції Буковина зберігається наказ представника маршала Антонеску, голови адміністрації Буковини Александру Ріошану від 30 липня 1941 року щодо введення обмежень та встановлення правил поведінки для осіб єврейської національності, йдеться в публікації "МБ". Це, зокрема, заборона купівлі хліба євреями з 09:30 до 11:00, використання єврейських вивісок на магазинах, обов’язкове розміщення інформації про те, що послуги надає спеціаліст-єврей, вимога носити на верхньому одязі з лівого боку жовту шестикутну зірку.
Гетто займало третину міської території
У газеті "Bucovina" від 16 жовтня 1941 року вміщено повідомлення про те, що в суботу, 11 жовтня, в Чернівцях було сформоване тимчасове гетто, куди були переселені всі євреї з верхньої та центральної частини міста на територію довкола кладовища, залізничної станції, а також вулиць єврейського району. Від решти міста гетто було загороджене дошками і колючим дротом, вдень та вночі контролювалося військовими і поліцейськими.
У Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини зберігаються вісники спогадів очевидців тих трагічних подій, яким вдалося вижити.
"Ці спогади записані на початку 1990-х років, коли живими були ще чимало свідків тих страхіть, – пояснив "МБ" директор музею Микола КУШНІР. – Усі євреї Буковини – і дорослі, і діти – стали жертвами Голокосту. Скільки залишилося в живих – важко сказати. Після війни вони були розпорошені по всьому світу – від Австралії і Аргентини до Канади, також у США, Ізраїль, Німеччину, Францію… Скажімо, у Чернівцях залишилося лише декілька людей. Тоді вони були маленькими дітьми, але добре пам’ятають, що їм довелося пережити".
На початку Другої світової війни на території всієї Буковини проживало приблизно 120 тисяч євреїв, у тому числі в Чернівцях – близько 45 тисяч. Коли було створено гетто, то, за різними свідченнями та документами, тут знаходилося приблизно 50 тисяч осіб.
Микола Кушнір показує звіт румунської адміністрації про депортації євреїв Буковини.
"Вони тривали з 13 жовтня до 15 листопада 1941 року, – розповідає пан Микола. – Відселення або, точніше сказати, ув’язнення чернівецьких євреїв у гетто відбулося 11 жовтня. Але воно було створене значно раніше – впродовж серпня-вересня. Міська влада на чолі з примарем Трояном Поповичем підготувала окремий район, куди мали примусово переселити всіх євреїв Чернівців, незалежно від віку, професії, соціального статусу. Під загрозою смерті вранці 11 жовтня всі євреї залишили свої домівки і переселилися у відведену зону. Її загородили парканами і колючим дротом, поставили вартових. Було щонайменше два входи – біля церкви Параскеви і на початку нинішньої вулиці Сагайдачного, тому встановили дві меморіальні дошки. Територія гетто була досить великою і займала десь третину всієї міської площі. Вона не вся була придатна для проживання. Люди займали всі будівлі – лікарню, синагоги, єврейські товариства, притулок. Дехто тулився на горищах, у підвалах, під’їздах, навіть на вулиці".
Відправили 16 потягів
"У гетто були і румунська адміністрація, і спеціально створена єврейська, яка, власне, відповідала за життєзабезпечення. Люди повинні були якось харчуватися, лікуватися, ховати померлих. Проте чіткого відпрацьованого механізму не було з тієї простої причини, що гетто існувало тимчасово – менше місяця. Його основним завданням було зібрати всіх євреїв та депортувати із Чернівців, – продовжив свою розповідь пан Микола. – Цих 50 тисяч людей почали сортувати. Троян Попович та інші чернівчани якимось чином переконали румунський уряд у Бухаресті, що частину міських євреїв треба залишити в якості робочої сили. Аргумент був простий і прагматичний: "Без єврейських фахівців місто не може існувати". Надійшла офіційна вказівка, що треба вибрати в гетто євреїв певних професій і залишити їх у Чернівцях. Сформували список тих, хто підпадав під ці критерії. Гадаю, що були і зловживання, і спроби записатися під іншою професією. Хоча люди тоді ще не усвідомлювали, що це шанс залишитися живими. Таким чином утворилися дві групи. Одні євреї отримували спеціальні документи-дозволи і йшли додому, інших відправляли потягами в Трансністрію. За даними румунської адміністрації, всього було 14 таких потягів з різною кількістю товарних вагонів. По дорозі багато людей помирало. Поступово гетто порожніло, і в другій половині листопада його ліквідували. Зняли загородження, і ця територія знову стала доступною для всіх.
Документи, які видавали євреям, на деякий час рятували їм життя. Але влітку 1942 року вони втратили свою силу. Трояна Поповича змістили з посади. І ці так звані "троянові євреї" знову опинилися під загрозою депортації. Хоча в румунських документах не знайдете слова "депортація", вони називали це "евакуацією".
Люди падали і помирали
Євреїв з інших містечок та сіл Буковини відправляли організованими колонами пішки. Була холодна осіння пора, почалися дощі, болото.
"Ці походи назвали "маршами смерті". Люди були знесилені, падали і помирали, деяких військові пристрілювали, щоби не мати зайвої мороки. Очевидці говорили про сотні, тисячі померлих. Скільки дійшло до Трансністрії – важко сказати, бо точних даних немає, – констатує директор музею. – На жаль, питанням Голокосту займається мало дослідників як у Чернівцях, так і в Україні. Але нам вдалося зібрати деякі документи та публікації зарубіжних авторів. Тому люди, яких це цікавить, можуть звертатися до нас. Хоча є ще багато "білих плям", які мало досліджені. Провінція Трансністрія займала нинішні Вінницьку, Одеську і частину Миколаївської областей. До речі, її губернатором був колишній професор Чернівецького університету. На цій території було створено понад дві сотні гетто і трудових таборів. Звісно, що вони відрізнялися від концентраційних таборів у Західній Європі. Але шанси вижити у людей теж були мінімальні. Їх просто кинули напризволяще, залишили без будь-яких засобів для існування. Як згадували очевидці, буковинські євреї змогли організуватися і смертність серед них була менша. Там були навіть підпільні аптеки, школи, дитсадки, пошта".
Але почалася холодна зима, хвороби, епідемії… За різними свідченнями, вижити вдалося лише третині буковинських євреїв, котрі були депортовані до Трансністрії, тобто приблизно 30 тисячам. Дехто називає цифру 50%, хоча вона документально не підтверджена. Люди, які вижили, повернулися на Буковину і в Чернівці, в свої домівки. Але тут на них не чекали. І тоді вони почали звертатися за документами на виїзд до Румунії. Деякий час проживали там, а потім роз’їхалися по інших країнах.
"Ці люди не розповідали про пережите навіть своїм дітям. Напевно, хотіли, щоби цей душевний тягар пішов разом із ними, – роздумує пан Микола. – Прикладом може бути доля Рози Цукерман. Вона перебувала у гетто, втратила всю свою родину, навіть маленького сина. Але не розповідала про це навіть своєму другому синові, який народився вже пізніше. Те, що принесла із собою з гетто і зберігала довгі роки, заповіла покласти їй у труну, щоби не залишити нічого майбутнім поколінням".
Довідка
- Протягом 1941-1942 років із території Буковини депортували до Трансністрії 90 284 євреї. У тому числі із сільської місцевості – 57 849.
- У жовтні-листопада 1941 року з чернівецького гетто до Трансністрії депортували 28 341 особу.
- Отримали дозволи і залишилися в Чернівцях 16 569 осіб.
- У червні 1942 року з Чернівців було депортовано 4 094 євреї.
- Восени 1942 року в Чернівцях залишилося 16 390 євреїв. А всього на території Буковини – 19 089.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
