"Чернівці розглядали свої свята – світські та релігійні – як видовища, котрі належали всім, незалежно від віросповідання чи національності, – пише письменник Георг Дроздовський у своїй книзі "Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця". – Зустрічати їх з помірним блиском було справою честі. Нерідко вони переростали рамки узвичаєних норм, а часом перетворювалися на пишні дійства. Але святкували всі разом, хай навіть лиш в ролі спостерігача "з-поза тину", отож сповнене подиву й радісної несподіванки "агі!" лунало довкола".
У процесії брало участь усе місто
Письменник згадує про відкриття пам’ятника цісаревій Елізабет, на яке прибув один із ерцгерцогів. Тріпотіли прапори, лунали церковні дзвони. Військові парадували з дубовим листям на гусарських чако. Друга українська гімназія, де тоді навчався Дроздовський, також брала участь у дійстві й співала гімн українською мовою. Попереду процесії ступали клір і влада, за ними чиновники у двокутних капелюхах, дехто навіть при шпазі. За балдахіном і святими дарами крокував у парадному строї президент краю.
На Йордан хід православних відзначався надмірною кількістю золота й пишнотою, коли вони йшли від кафедрального собору до турецької криниці, щоб здійснити там обряд освячення води. Робили ополонку, в яку стрибав хлопець, щоби дістати хрест, який при освяченні опускали туди. Він отримував за це золотий і часом нежить. Прекрасний хоровий спів католиків зворушував усіх до сліз.
Коли православного митрополита Репту супроводжували від Резиденції до кладовища, то в процесії брало участь усе місто. Біля Темплю – головної єврейської синагоги – виставляли сувої Тори, щоби засвідчити свою причетність. А коли проводжали в останню путь знаного санітарного радника доктора Давида Ангауха, то там були всі Чернівці, євреї та християни. Так колись виглядало місто в його національній та релігійній толерантності.
"Давид Кац помер, прошу дуже!"
Письменник згадує, як вулицею Руською повільно рухалися похоронні процесії до цвинтаря. Екіпажі були блакитні, коли йшлося про дитину, чорні – для дорослих, шестикінні, із закріпленим на даху погруддям, якщо ховали дуже шляхетно. Споряджали похоронну процесію дві контори, які непогано заробляли на смерті. Хрест, жерстяний вінок і дитяча домовина давали уявлення про асортимент товарів.
Якось власник контори "Антреприза" побачив на протилежному боці вулиці згорбленого барона Євдоксія Гурмузакі й у нього вирвалося ледь чутне: "На нього я вже давно чекаю". Але ці слова почув старець, зупинився і мовив скрипучим голосом: "Я звелю це записати в заповіт, щоб ви собі знали. Коли я помру, то звернуся до вашого конкурента!".
Одним із відомих заупокійних промовців був капітан пожежної служби Заячковський, який упродовж багатьох років виголошував на могилах своїх бравих служак ту саму промову. Його голос був сповнений співчуттям і стражданням: "Котляре, Котляре, ти був першим на кожній пожежі, першим на драбині й першим нагорі! Хай Господь учинить так, щоб ти був першим і на небесній драбині! Амінь!".
Натомість рабин Р. поєднував прощальні слова втішання з критикою. Це виглядало приблизно так: "Шановна громадо, що зібралася тут сьогодні з цього сумного приводу, Давид Кац помер, прошу дуже! Але чому євреї занедбують свої релігійні обов’язки?".
У місті були навіть постійні учасники похоронних процесій. Скажімо, директор Румунської державної гімназії, урядовий радник Бужор не пропустив жодної. Він завжди був одягнений у штани, які носив ще офіцером у Першу світову війну, і на ньому тихенько дзвеніли шпори. Часто можна було почути: "Поглянь, Бужор уже знову тут!".
Ставив діагнози на відстані
- "Тоді у Чернівцях казали: навіщо вам їхати до Відня, коли ви маєте тут доктора Ангауха? Він міг чимало цікавого розповісти про свої студентські роки й про свою практику, а також про угорські військові панталони й фатальне нічне навчання, – пише Дроздовський. – Він відбував свою військову службу в Будапешті у полку "гонведи" (угорське військо), в якому носили вузькі, тісні панталони з декоративними золотими галунами на стегнах, які підтягувалися догори і застібали лише тоді, коли були вже зашнуровані черевики; тільки тоді вони набували вигляду штанів".
Якось о третій годині ночі оголосили тривогу. Ангаух блискавично схопився, зашнурував черевики, а штани одягнув задом наперед. І так пройшов маршем через усе місто в перевернутих штанах, із золотими петлями позаду. Доктор запевняв: "Пізніше такого у своїй практиці я більше ніколи не допускав. Кишки завжди лежали на своєму місці".
- Колись домашні лікарі у Чернівцях приходили на виклик і були переважно людяними, коли йшлося про гонорар. Один міський доктор Р. навіть ставив діагнози на відстані. А лікар Ламберт Корн повернувся до Чернівців із Єгипту і відкрив тут свою практику. Особливою любов’ю і прихильністю чернівчан користувався польський доктор Штаєр. Він був товстезним, з бичачою шиєю, наділений богатирським здоров’ям і веселою вдачею, що аж переливалася через край і передавалася пацієнтам.
За квиток давали шалені гроші
- Спершу розваги чернівчан обмежувалися циганською скрипкою і ведмедем який "танцював гейби на розпеченому камінні". Наприкінці XVIII століття у місті виступали італійські актори. А в 1819 році підприємець Марторель перебудував свою конюшню на театральну залу. Вистави також влаштовували в міському казино, під кронами дерев у "Фольксгартені", готелях "Молдавія" та "Чорний орел".
- Газета "Буковина" (№ 35 за 1865 рік) писала: "Ми маємо велику повагу до авторів, але, незважаючи на це, дозволимо собі констатувати, що комедія "Маленький Рішельє" зазнала у виставі цілковитої невдачі, а в деяких місцях гралася навіть нижче рівня будь-якої критики, а інша комедія "На англійський лад" просто нещадно знищена постановкою. Публіка була в такому захопленні виставою, що одна частина заснула, а інша покинула театр".
- За проєктом архітектора Йоганна Грегора у 1878 році на розі Шульгассе й Тюркенгассе спорудили будівлю в стилі французького палацового театру на 547 місць за 21 867 гульденів, фасад прикрашала палаюча комета. Після 1904 року його використовували як кінотеатр.
- За проєктом австрійських архітекторів Фельнера і Гельмера збудували новий триярусний театр, який вміщав 813 осіб. Третього жовтня 1905 року його урочисто відкрили виставою "Марія-Терезія". Потрапити тоді до театру було важко, бо всі місця миттєво розкуповувалися. Дроздовський згадує, як давав 20 геллерів білетеру, який впускав його до зали, коли гасло світло.
- У театральних колах славився Тобіас Фалікман, який був провідним солістом хору міського театру і кантором синагоги, де навчав співу хлопчиків. Йому також давали невеличкі ролі за одну-дві крони. Скажімо, він граційно ловив на льоту порожню пляшку, грав слугу або жандарма, грайливо погрожував пальцем вродливій жінці.
- Другого січня 1922 року до Чернівців на гастролі прибув відомий австрійський актор Александр Моїссі. Справжня лихоманка охопила місто, за квиток давали шалені гроші. Під час вистави до театру увірвалися румунські студенти, які почали ображати актора, відлупцювали публіку палицями та виштовхали із зали. Упродовж трьох днів вони утримували театр в облозі, звільнили начальника поліції. Чернівцям дали відчути, що вони стали румунським містом. Буквально за ніч залу Музичного товариства переобладнали під театр, де Моїссі вже міг грати без перешкод. Дроздовському випала честь вручити акторові на сцені лавровий вінок.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
