Сьогодні Назарію Яремчуку виповнилося би 68 років

Народний артист України, лауреат Шевченківської премії залишив після себе чудові пісні та добрі спогади.

"Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос", – писав поет Андрій Демиденко. В одному із останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: "Кожен з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі – хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду".



"Виробляв голос на полонинах"

– У нас усі співали, – розповідала сестра співака Катерина Назарівна. – Цей талант дістався нам від мами. Вона співала в церковному хорі, виступала на самодіяльній театральній сцені, гарно грала на мандоліні, яку я зберігаю як сімейну реліквію. Її доброта, артистичність, врода передалися нам, дітям. Від тата – поміркованість і щирість. Брат Богдан мав оперний голос, вони часто співали разом з Дмитром Гнатюком. А Назарчик (він був наймолодшим, і ми його завжди тільки так називали) з дитинства любив іти в гори і там співати – на полонинах, біля Черемошу. І коли працював деякий час у львівській сейсмопартії, що розвідувала корисні копалини Карпат, виробляв голос на гірських просторах, співаючи на повні груди…

– Він для всіх нас залишився молодим, невимовно красивим, – не стримувала сліз пані Катерина. – Мене завжди запитують: яким він був? Талановитим хлопчиком, надзвичайно лагідним і милим. У нас різниця в два роки, ми завжди були разом. Коли я пішла до школи, брат був поруч – йому дозволили сидіти зі мною за однією партою. Батько хотів, щоб він вивчився на священика, але мама вимріювала молодшому синочкові співочу долю. Пам’ятаю, як вона тішилася новині, що Назарій співає в "Смерічці". Коли хвороба вже забирала її останні сили, написала лист керівникові ансамблю Левкові Дутківському, щоб допоміг вивести її сина в люди. Левко виконав те прохання. Перші Назарові виступи на телебаченні їй не судилося побачити. Але мама чула, як лунали синові пісні на радіо, і дуже тому раділа...



"Симпатичний, у фуфайчині"

Зі щоденника Назарія Яремчука: "Як я потрапив у "Смерічку"? Вчився на курсах шоферів у Вижницькому районному будинку культури. Там відбувалися й репетиції ансамблю. Одного разу я прийшов на репетицію. А там був мій викладач. Він попросив, щоб я заспівав зі сцени. Ми заспівали пісню "Кохана" Поклада. Дутківський саме проходив повз нас, почув і одразу запропонував мені прийти того ж вечора. Тоді він дав мені свою пісню "Незрівнянний світ краси" і пісню Володі Івасюка "Я піду в далекі гори". Оце був мій початок".

– Це було восени 1969 року, – пригадував засновник "Смерічки" народний артист України Левко Дутківський. – Я проводив зведену репетицію з оркестром та жіночим вокальним ансамблем. Сидів за піаніно. Дівчата співали щойно вивчену пісню автора "Черемшини" Василя Михайлюка. Аж раптом на сцені з’явився Василь Зінкевич із юнаком, який навчався на військових курсах водіїв при Будинку культури. Я не пускав нікого на репетиції "Смерічки". Але для хлопців, які мали йти в армію, робив виняток. Серед них був і юний Яремчук – такий симпатичний, у фуфайчині. Василь попросив, щоб я послухав Назарія. Назарій виконав пісню Поклада "Кохана". Голос його мені сподобався. Так я взяв Назарія до "Смерічки". Спеціально для нього написав пісню на вірш Анатолія Фартушняка "Незрівнянний світ краси". Вона була досить складною для початківця, але ми тренувалися щодня. Через місяць режисер Василь Стріхович записав пісню на чернівецькій студії телебачення. Почувши запис, Назарій був дуже щасливий.

– Навіть вступивши до Чернівецького університету, Яремчук не покидав "Смерічку". Після занять вечорами приїжджав на репетиції до Вижниці. Частенько після репетицій, які закінчувалися пізно вночі, Назарій уже не йшов додому в село Рівня, а ночував у мене, – розповідав пан Левко. – Ми працювали з Назарієм понад 12 років. Нас пов’язувала не лише робота, а й багатолітня дружба. Хоча у Назарія не було спеціальної музичної освіти, він мав чудові вокальні здібності. Вони із Василем Зінкевичем жартома казали, що закінчили "Вижницьку консерваторію Дутківського".

– Ми зустрічалися з Назарієм перед його від’їздом до брата в Канаду, де його оперували – пригадував Дутківський. – Бачилися і після його повернення. Він дуже сильно схуд, але не втрачав оптимізм. Хотів приїхати до Вижниці лікуватися травами. Ще співав на концерті Рибчинського. Планував зробити свій творчий вечір. Я готував для нього свою пісню "Черемоше сивий", яка йому дуже подобалася. Але Назарій так і не заспівав її. Його смерть була для мене великим потрясінням. Я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить унікальний дует Яремчук – Зінкевич.

"Здається, що минуле – одна невпинна кольорова строката стрічка, – писав Назарій Яремчук у своєму щоденнику. – Була юність босонога, кукурудзяна, де "хобли-хобли, ховайся добре!". Була первинна єдність із природою, всесвітом. Головне – мати надію на щастя. Кожній людині треба пройнятися у своїй душі Божим словом до того, що може привести нас до добра"…



Досьє "МБ"

Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району в багатодітній селянській родині.

Закінчив географічний факультет ЧНУ і Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.

З 1969 року почав співати у ВІА "Смерічка". У 1971 році знявся у фільмі "Червона рута" і втратив свою маму Марію. Брав участь у всесоюзних конкурсах "Пісня-71" та "Пісня-72".

У 1987 році Яремчуку було присвоєно звання народного артиста України.

Відійшов у вічність після важкої хвороби 30 червня 1995 року.

У 1996 році посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram