RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |

«Я підкорилася їхнім правилам життя»: реальні історії буковинок, які одружилися з іноземцями


Жити за кордоном у розкішному особняку, багато мандрувати та відпочивати – зазвичай такі думки виникають у дівчат, які мріють вийти заміж за іноземця.

Розповідаємо реальні історії буковинок, які вийшли заміж за іноземців і вже роками живуть за кордоном.



Жінки, з якими спілкувалися, запевняють, що у своїх шлюбах щасливі. Але розповіли і про ті, нюанси, з якими зіткнулися на чужині.

Історія 1: "Чоловік казав, "сварись по-українськи"

«Я підкорилася їхнім правилам життя»: реальні історії буковинок, які одружилися з іноземцями


Оксана Трапані-Гаденко родом зі Сторожинця. До Італії поїхала у 2003 році на заробітки. Зі своїм чоловіком італійцем вже 14 років, а познайомилися випадково по телефону.
Мій чоловік переплутав номер телефону, але йому сподобався мій "говір" італійський, бо мову знала ще погано, – жартує Оксана. – Розговорились. Італієць запросив мене на морозиво, і донечка сказала: "Мам, ну не все життя тобі бути самій, глянь, який він добрий". Ось так і розпочалися наші стосунки. Весільна подорож була на Буковину. Він закохався у наш край.
Ми з чоловіком ровесники. Спочатку до сімейного життя з італійцем було трохи важко звикати, бо у нас культура різна. Коли я сердилась, а слів італійською не вистачало, то чоловік казав, "сварись українською". Після такого вже сміялись.
Плюси вбачаю в тім, що в моїй сім’ї головою є чоловік, який всім забезпечує: комунальні платежі, виплати за будинок, дбає про відпустки, подорожі. Зарплату розподіляє на місячні потреби. У нас нема заможного життя, звичайне європейське.
У мене в сім'ї обожнюють всі українські традиції, особливо на Різдво та Великдень. Якщо збігається наш Великдень з католицьким, всі йдемо до української церкви, – каже Оксана. – Найголовніше – це взаєморозуміння і взаємоповага. І я вдячна Богу, що мій чоловік розуміє мене, мою волонтерську діяльність.
Оксана розповідає, що під час оформлення шлюбу переважно укладають контракт. Має такий контракт і вона.
– У мене теж є такий контракт, і я вважаю, що це правильно, – продовжує Оксана. – Але у цьому є ще свій нюанс, наприклад, якщо посварилася з чоловіком, пішла з дому і подала на розлучення, то автоматично втрачається право на житло, бо жінка добровільно залишила сімейний дім. Звісно, нещасливі шлюби між італійцями та українками є, але жінки зазвичай не втікають в Україну. Після розлучення італієць повинен утримувати колишню дружину, якщо навіть і немає дітей, але у неї малий дохід.

Історія 2: "Стала мусульманкою"

«Я підкорилася їхнім правилам життя»: реальні історії буковинок, які одружилися з іноземцями


Вікторія Абу Кадум вже 17 років живе у Йорданії. Зі своїм чоловіком познайомилася у Чернівцях ще у 2000 році. Їй було 17 років і вона навчалася на першому курсі ЧНУ, чоловіку – 25 років, він закінчував медінститут.
– З чоловіком зустрілися на вулиці. Він звернув на мене увагу, бо я була одягнута у довгому плащі, як мусульманка, – згадує Вікторія. – Під час першої ж зустрічі він сказав, що я буду його дружиною. Я посміялася. За рік ми справді одружилися, у нас народився син. Через два роки переїхали у Йорданію. За день до вильоту в Йорданію, я тут, в Україні, прийняла іслам. Зробила це виважено і за власним бажанням.
Було трохи складно перші місяці, коли не знала мови. Але жила у сім’ї, де всі говорили арабською, і вже за три місяці її вивчила. Довелося призвичаїтися до нових страв, інших смаків.
Побачила зовсім інші традиції. Зараз у Йорданії жінки отримали більше прав. А у 2002 році все було ще досить суворо. Коли приходили гості, чоловіки збиралися в одній кімнаті, жінки – в іншій. І жінка не мала права туди заходити, навіть чай принести, його передавала через поріг. Але мене ці традиції не лякали, а, швидше, були цікавими.
Для мене найважчим було те, що жила далеко від своєї рідні. Мобільного зв’язку не було, телефонувала раз на місяць, листи чекала з дому.
Хоч Вікторія мусульманка, але вона залишається українкою. Пише вірші українською мовою, видає книги. Стежить за усіма подіями в Україні. Є одним із організаторів українського товариства у Йорданії.
Вікторія вважає, потрібно розуміти, що ти живеш в іншій країні, з іншими правилами і законами.
– Можливо, у мене все добре склалося, бо я підкорилася правилам іншої країни. Наприклад, ніколи не святкувала новий рік, не прикрашала ялинку, бо у мусульман цього немає, – каже жінка. – А є ж багато розлучень, багато жінок тікають в Україну з дітьми. Інші їдуть і залишають дітей у Йорданії, бо мусульмани ніколи не віддадуть своїх нащадків. І якщо ти не мусульманка, а християнка, то при розлученні діти залишаться з батьком. Коли виходиш заміж у східній країні, треба розуміти, що іноді доведеться стати на горло своїм принципам, щоби бути щасливою.

Історія 3: "Не вистачає живого спілкування"

«Я підкорилася їхнім правилам життя»: реальні історії буковинок, які одружилися з іноземцями


Буковинка Валентина Латин із села Стрілецький Кут, що на на Кіцманщині, майже шість років тому вийшла заміж за німця Артура Еппа. Зараз вона із чоловіком проживає у невеличкому містечку поблизу Нюрнберга та виховує трирічного сина Давіда.
Познайомилися завдяки сайту знайомств. Валентині було 29 років, Артурові – 34. Вперше побачилась пара в лютому 2013 у Німеччині, а вже у грудні того ж року Артур запропонував Валентині одружитися.
Буковинка зізнається, що найважче було звикнути до чужої мови, хоча вчила її.
Батьки Артура були не дуже задоволені його вибором, – каже Валентина. – Вони думають, що в Україні важко жити, а українки приїжджають сюди, виходять заміж, бо тут легше. Хоча насправді все не так.
Артур за натурою спокійний, виважений, багато думає і рахує гроші. Економний. Перше, що їй впало в око, коли приїхала у Німеччину в гості до майбутнього чоловіка, це те, що Артур економив воду. Тепер зрозуміла чому, бо комунальні послуги, недешеві – 200-300 євро на місяць.
Загалом німці постійно відкладають гроші на майбутнє, бо вірять, що на пенсії ще житимуть довго. Українці ж навпаки – мріють до пенсії дожити.
Валентина розповідає, що їй не вистачає живого спілкування.
Я дуже сумую за своїми подругами, хоча й розумію, що у кожної вже є сім’я, – зізнається жінка. – Коли жила у Чернівцях, то ми могли говорити на різні теми, а тут все не так: німці доброзичливі, але до себе не підпускають близько. Тому я дуже мрію, щоби у Німеччину переїхали батьки і оселилися неподалік.
Якби мені тепер хтось запропонував переїхати до Німеччини, то, можливо, цього б не зробила. Одна справа – приїжджати сюди в гості, а інша – тут жити. Теж є свої труднощі. Я думала, що за кордоном жити легше, але це не так.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
31-08-2019, 22:06
Коментарів 0 Переглядів 11 138


Внаслідок аварії загинули 17-річна дівчина та 30-річний чоловік

Дівчина спакувала потрібні військовим речі в коробки, які так і назвала – "коробка допомоги"
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі


«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
Долар не буде вищим за 47 гривень. Блог Богдана Сторощука
Які будуть ціни, курс долара та інфляція у 2025 році
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.