«У маршрутках багато російської попси»: Рагу.лі поділились враженнями від Буковини

Вона розумна, дотепна та популярна. Висміює "дешеві понти" та несмак у всіх його проявах.

Блогерка Тетяна Микитенко прогулялася вулицею Кобилянської, "пограла" на музичній арфі, жартома сфотографувалася біля зірки Іво Бобула на Театральній площі, зайшла в кілька ресторанів та навідалися до університету. Ввечері з кількома десятками своїх шанувальників вона зустрілася у парку "Жовтневий".



Розмовляли про все, що відбувається в суспільстві.

"Будівлі красиві, особливо в деталях"

Кореспондентка "МБ" записала невеличке інтерв’ю з Тетяною Микитенко.

– Тетяно, що вас найбільше вразило у Чернівцях?

– Я була лише у центрі міста. Мене здивував хрест посеред площі. Таке враження, що ти потрапляєш на екзотичний цвинтар… або некрополь… І розумієш, що таким спорудам там абсолютно не місце, треба з цим щось робити. Також на Центральній площі є великий банер. Він зовсім нічого не прикрашає. Розумію, що його почепити, щоби закрити щось неоковирне. Але мені здається, що він сам по собі більше привертає увагу до неоковирності, ніж оте, що ховає.



Вразила прибудова до університету (Тетяна має увазі гаражі на території господарської частини резиденції ЧНУ,– авт.). Ваш університет – це ж всесвітньовідома пам’ятка архітектури. І тут ти заходиш і дивишся на цей-от, я навіть не знаю, як це назвати… Це як акт зґвалтування…

Проте загалом Чернівці – красиве місто. Коли я після Києва бачу малоповерховий центр…. Будівлі красиві, особливо в деталях. Так, місцями вони обшарпані. Але іноді у нас як починають щось реставрувати, то краще би залишали все, як було, бо можуть зіпсувати оригінал.

Сподобалося те, що місто не дуже заліплене рекламою. Бо це найбільша біда наших міст та містечок – забрудненість візуальним сміттям. Буває, дивишся на це все і не бачиш за цим міста. Так ось у Чернівцях обличчя міста видно.

– Дорогою проїжджали буковинські села… Як вам?

– Враження від сіл досить специфічне. Всі мені кажуть: "Чернівці – це столиця рагульства". Я не можу так сказати саме про Чернівці. А от побачене у буковинських селах справді наводить на думку, що певна доля істини в цій фразі є. Оці ковані колодязі і таке подібне... Люди не можуть собі просто провести водогін. Їм треба викопати колодязь і поставити таке-от. Щоби всі здалеку бачили, що я можу собі дозволити оздобити колодязь "сусальним золотом".
Ворота цяцьковані безліччю арок у стилі "а-ля Венеція". Це, вочевидь, нестача багатства колись. Але ж сучасні багатії так не живуть. Вони зводять будинки у стилі мінімалізму. А нам треба показати пишність…



"Бобул став трагікомічним тролем"

– Що скажете про самих буковинців? Помітили якусь особливість?

– Люди у вас дуже дружні. Це, власне, у Чернівцях наша перша така масова зустріч із глядачами. Нам сподобалося. Проте мене сильно дивує в україномовних регіонах те, що вони виявилися не такими вже й україномовними. У маршрутках звучить багато російської попси… У мене як у жительки Києва була ілюзія, що є регіони, де можна почути виключно українську мову. А, виявилося, не так. І це засмучує…

– Хто з відомих одразу спадає на думку, коли чуєте про Чернівці?

– Звичайно, це Іво Бобул. Я колись розповідала в "Рагулях" про іменний номер Бобула в місцевому готелі, ще до того, як Вірастюк про нього зняв відео. Це направду дуже смішно. Тепер я побувала на Алеї зірок на Театральній площі і навіть виклала у фейсбук фото біля зірки Іво Бобула.

– Бобул хоч уміє співати…

– Уміє співати, але зараз він став якимсь таким гігантським тролем, який критикує інших за те, що вони не визнають його геніальність. Але ж він останніх десять років не створює нічого нового! І при цьому постійно скаржиться на аудиторію, яка не готова його слухати. І це дуже дивно. Бо ж ти нічого не продукуєш. Ти не можеш виїжджати на одній і тій же пісні 20 років. А він постійно у своїх інтерв’ю розповідає, що Іво Бобул зараз нікому не потрібен. Ну треба ж замислитися: ти нікому не потрібен, тому що ти не створюєш нічого нового. А він цієї думки навіть собі ніколи не припускав. Тож врешті він став трагікомічним тролем, який сам себе поїдає…

Довідка

Тетяна Микитенко – телеведуча, журналістка, блогерка.

Народилася 1981 року в Києві. Закінчила відділення сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вивчала турецьку мову.
З 2009 року – політична оглядачка англійської редакції Всесвітньої служби радіомовлення України.

Заснувала проект "Рагу.лі" – "блог про агресивний несмак української богеми й не тільки". Ведуча онлайн-проекту "Школа корупції".

Організувала проект "Читанка": відсканувала й виклала у відкритий доступ майже 2,5 тисячі виданих до 1991 року дитячих українських книжок.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram