Із Варшави на велосипедах: як священник із молоддю подорожує світом

Польща, Україна, Румунія, Молдова, знову Україна і Польща. Такий маршрут у поляків цього літа. На сімох велосипедах майорять невеликі польські прапори, а на одному – великий український. Група вже побувала у Туреччині, Греції, Норвегії, Іспанії. У дорозі вони бувають і по місяцю, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".

– У такій подорожі у нас є кілька важливих речей, – розповідає отець Кжиштоф Адамскі. - Ми не бронюємо нічліг заздалегідь. Куди приїхали – на місці шукаємо. Нечасто користуємося мобільними телефонами. Ніхто не має права снідати чи обідати сам – тільки разом. Дисципліна у нас – майже, як в армії.





Отцю Кжиштофу 35 років. Він – велосипедист із майже 20-річним стажем. Працює душпастирем для молоді у Варшавській архидієцезії, у Варшавській курії.

Поляки подорожують на трекінгових велосипедах. На них везуть 25-кілограмовий багаж: спальні мішки, мінімум особистих речей. Речі, які спільні для всіх – розділили: хтось везе аптечку, хтось компактний посуд для їжі.

Коли приїхали в Україну, придбали синьо-жовті браслети.



– У такі велосипедні подорожі ми їздимо з 2011 року, – каже священник. – Були у Норвегії, Туреччині, Італії, Іспанії. Щороку обираю якесь гасло. Цього року це: "Вісім блаженств". Нині як запитати молодь, що таке щастя, то більшість скаже багатство, краса, гроші. А Бог називає ці вісім блаженств, які насправді роблять людину щасливою. Це, зокрема, ті, хто відстоює справедливість, хто бореться за правду, це милосердні люди, це ті, хто має чисте серце... Ми їдемо на велосипедах і по дорозі роздумуємо над тим, чому саме такі люди є насправді щасливими.



Велосипедисти вирушили із Варшави 27 червня. Але поїхали до Балтійського моря. А вже звідти, з містечка біля Гданська, через Великопольське і Малопольське воєводства, прямували до України. Доїхали до Перемишля. Там керівник групи травмував ногу і був змушений повернутися на кілька днів додому. Хлопці чекали його у Польщі. І вже тоді всі разом перетнули польсько-український кордон: Мостиська, Стрий, Дрогобич, Коломия і Чернівці.

– Їдемо вже 14-й день, – продовжує священник. – Всі хлопці щойно закінчили школу. Дві дівчини ще хотіли їхати з нами, але одна захворіла. Із Чернівців їдемо у Румунію, в Ясси, звідти у Молдову – Кишинів, і тоді в Одесу. В Одесі плануємо бути 22 липня. Звідти хлопці ще не хочуть повертатися у Польщу. То ще маємо на меті поїхати у Хмельницький, Кам’янець-Подільський та Львів.



Для поляків це вже дев’ята подорож різними країнами. У 2013 році їх всього четверо поїхали до Норвегії, їхали місяць. До Туреччини минулого року їхали 20 днів туди (через Болгарію та Румунію) і 25 днів – звідти.

– Найдовша подорож мала бути до міста Фатіми у Португалію – 3500 кілометрів за 38 днів, – додають поляки. – Як доїжджали до Іспанії, то ровер зламався – один, другий, третій. Треба було з Польщі викликати авто. Приїжджає авто і … теж ламається. То ми заїхали в Барселону, на Монсеррат.

Поляки кажуть: українські дороги із ямами дуже їм підходять для велопоїздки.
– Для велосипеда дороги в Україні добрі, хоч це, певно, дивно звучить, – зауважують хлопці. – Хоч вони і з ямами. А у Франції чи у Німеччині просто рівна дорога, і недобре. Відкриваємо для себе вашу країну. Тепер ми знаємо, що у вас в магазинах, замість решти, можуть давати цукерки.



– У поїздці все довіряємо Богу, – зауважує отець Кжиштоф. – Щодня, як сонце встає, виїжджаємо. 5-7 годин їдемо, в середньому сто кілометрів на день. Робимо щодня Святу Месу і маємо сієсту: коли дуже спекотно, то відпочиваємо. А потім їдемо до пізнього вечора. Молимося до матері Божої і вже тоді шукаємо житло. Не всюди ночуємо у костелах, але то є перше, що шукаємо. Коли доїхали до Чернівців, ввели у Гуглі "костел". Приїхали, постукали – нам відчинили. Якщо хтось прийме додому, то добре. У Стрию ночували на військовому старому полігоні. Потім було село Старуня на Франківщині. Ми запитали, чи, може, десь є якесь накрите місце для нічлігу. Нам показали стоянку, ми там спали у спальних мішках.



Польські велосипедисти кажуть, що в Україні люди дуже щирі:
– У Польщі можемо їхати тиждень, і ніхто рукою не помахає. А тут кожен помахає і всміхнеться. Що мають, то діляться, води дадуть, кавуна.

Наступного року поляки знову би хотіли здійснити велоподорож в Україну – доїхати до Києва.

У Фейсбуці велосипедисти мають свою стіорнку "Freedom Bike" і там діляться світлинами та враженнями від велоподорожі.



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram