«Немає поваги»: як працюють лікарі швидкої Чернівців у спеку

Через спеку до швидкої зараз надходять більше викликів, пов’язаних із втратою свідомості, запамороченням, проблемами з тиском.

Кореспондентка "МБ" побувала у центрі швидкої допомоги і поспілкувалася з лікарями.



У диспетчерській мене зустрічають усміхнені медики. У когось 15 років стажу, а в когось – цілих 39.

Викликів у спеку значно побільшало

– У таку спекотну погоду збільшилася кількість викликів. Наші люди виходять на вулицю при +35. Часто без головних уборів стоять тривалий час на сонці. Тому наголошуємо ще раз, без нагальної потреби не варто виходити на вулицю у таку спеку. Якщо вже вийшли, то обов’язково в головному уборі і мати воду при собі, – каже диспетчер із 23-річним стажем Олена Павлович.


Олена Павлович справа.

Також дуже багато викликів і повідомлень про п’яних.

– У нас люди дуже добрі, але перед тим, як викликати швидку, варто підійти ближче до людини, подивитися погано їй чи вона п’яна спить. Бо часто буває, що якась жінка з п’ятого поверху побачила лежачого чоловіка під деревом, їй здалося, що той без свідомості, і викликала швидку. Насправді той просто п’яний спить. Такі виклики гальмують надання допомоги тим людям, яким вона справді потрібна.

Бо приїжджає бригада у складі чотирьох осіб, а "хворі" її криють матюками, – наголошує пані Олена.

Серед найбільш поширених викликів наразі болі в серці, головний біль, запаморочення, проблеми з тиском, різні травми.

– Сьогодні (вівторок) зранку було чотири виклики з інсультом, – каже Олена.

За зміну диспетчери швидкої приймають 200, а то й більше викликів.

– Викликів багато, а машин швидкої не вистачає. І водіїв нема, бо на таку зарплату мало хто погоджується працювати. Наразі у нас водії старшого, пенсійного віку, – розповідають диспетчери.

Люди часто сваряться, починають лаятись

– Працюю лікарем швидкої 23 роки, з них 10 років - диспетчером. Як на мене, диспетчером важче працювати. Ти постійно в напрузі, іноді немає й п’яти вільних хвилин, аби випити чай. Важко емоційно, морально дуже сильно втомлюєшся через ставлення людей. Люди стали дуже агресивними, злими. Часом можуть почати матюкатися, сваритися, кричати. Ти маєш не лише це вислухати, витримати, а й не відповідати агресією. Потім ще треба вміти переключитися на гарний гумор і спокійно відповідати на інші дзвінки. Раніше було легше, люди були добрішими, – каже диспетчер.

Агресія в людей часто виникає через запитання, які ставлять диспетчери.

– Ми ніколи не запитуємо якісь особисті данні і не ставимо запитання, які би не були важливими. Ми не просто так запитуємо. Це потрібно для того, щоб скерувати правильну бригаду, бо є різний профіль. Також уточнюємо адресу і мобільний телефон, бо у віддалених куточках міста можна заблукати або заїхати не туди і втратити час. Часто трапляються "неадекватні" дзвінки, коли люди дуже агресивно реагують на наші запитання, кричать, лаються. Це дуже неприємно, – розповідає диспетчерка.

Тамара Сливка працює диспетчером з 1980 року. Каже, що раніше було більше викликів, але легше було працювати.

– Раніше було і 400 викликів, але не таких. Легше було працювати. Могли бути затримки у кілька годин, бо бригади не встигали. Зараз викликів менше, але важче працювати. Не можу сказати через що, можливо, люди змінилися, стали агресивнішими. У диспетчерській працюють "зубасті" (посміхається, – авт.), бо приходять молоді дівчата, які не можуть впоратися з емоціями: плачуть, беруть близько до серця образливі слова, що лунають на нашу адресу, – каже пані Тамара.


Тамара Сливка зліва.

Галина Ватаман працює диспетчером 18 років.

– Ми приймаємо виклики з районів, а кількість карет швидкої не збільшується. Тому у нас більше навантаження. Також сімейні лікарі додали нам роботи, бо, замість того, щоб виконувати свою роботу і надавати консультацію тим пацієнтам, з якими вони уклали договори, просто радять телефонувати на швидку, – каже пані Галина.

Серед мінусів роботи – маленька зарплата і брак карет швидкої та водіїв.

– Це, насправді, тяжкий труд, хто хоче, той зрозуміє. І вночі, і в день, ти маєш бути на зв’язку, цілодобово. А зарплата мізерна. Така ж ситуація з водіями, у них взагалі зарплата 2400 гривень. Молоді тут надовго не затримуються, залишаються літні люди, – наголошують диспетчерки.

Були сльози від побаченого

Під час розмови з диспетчерами надходить дзвінок про те, що дівчині на проспекті стало погано.

Лікарі квапливо беруть усе необхідне і йдуть до машини. Через кілька хвилин машина вже на місці. Лікар спокійно оглядає дівчину років 25-ти.

Після наданої допомоги дівчині мовчки їдемо. Санітарка, що сидить біля мене, радить поспілкуватися з головним лікарем. Розговорившись, жінка каже, що працює на швидкій вже 16 років.

– Спочатку було важко, були і сльози від побаченого. Зараз вже звикла. Але ставлення людей до лікарів швидкої не дуже гарне. Немає поваги зовсім.

– Лікарем швидкої працюю років 15. Мені подобається, цікава робота. Але те, що вона важка, – не посперечаєшся. Бувають різні випадки, і не про всі можна розповідати (посміхається, – авт.). Найприкріше те, що люди іноді викликають, аби "п’ятки почухати", тобто без вагомої причини, – каже лікар виїзної бригади Сергій АДАМОВИЧ.

На запитання, в яку пору року важче працювати, віджартовується.

– Хто як любить (посміхається, – авт.). Тим, хто не любить спеку, важче працювати влітку. Хто не переносить холод важко працює взимку. Я більше люблю влітку працювати, – каже лікар.

Водії, переважно, чоловіки старшого віку. Підходжу до них.

– Є виклики, що машина їде даремно. А коли запитують, хто викликав, ніхто не зізнається. Найважче працювати вночі, але, звичайно, найбільша проблема – це зарплата. Щоб дотягнути до п’яти тисяч треба брати додаткові зміни. До того ж і нема кому, бо водіїв не вистачає, тому мусимо працювати, – каже Василь ДОРОШ, який 15 років працює водієм швидкої.

Також знайомимося із тим, у якого 30-річний стаж. Каже, що кермо крутити не важко, але якби було за що.

– За роки роботи водієм бачив усяке: і аварії, і ножові поранення, і вогнепальні. На початку було тяжко бачити то все. Зараз вже до цього звик. Поки є здоров’я ще попрацюю, але було б добре, якби зарплату трохи підвищили, бо працювати за 200-300 гривень на зміну – це смішно і сумно водночас, – зізнається 65-річний Микола ШМАЛЮК.


Микола Шмалюк біля своєї карети швидкої.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram