«Тато року-2019»: лікар з Чернівців про те, як виходжує недоношених немовлят

На всеукраїнському конкурсі "Тато року-2019" у номінації "Тато-лікар" перемогу здобув лікар-анестезіолог, завідувач реанімації новонароджених пологового будинку №1 Чернівців Денис Колюбакін.

Кореспондентці molbuk.ua лікар розповів, як йому вдається поєднувати ці дві нелегкі професії.



"Я не кращий від інших"

У коридорі відділення пологового будинку мене зустрічає усміхнений чоловік зі щирими очима та добрим поглядом і запрошує до свого кабінету.

42-річний Денис Колюбакін лікар-анестезіолог, завідувач реанімації новонароджених пологового будинку №1. У лікаря – 15-річний стаж.
Денис зізнається: ніколи не думав, що знову потрапить у дитинство.

– Я старанно уникав вивчення педіатрії. На іспитах, слава Богу, ставили трійки та четвірки, і миналося (усміхається, – авт.). Та так сталося, що Бог закинув саме до того, чого найбільше боїшся. З цією медичною спеціальністю мене пов’язало і життя моїх дітей. Так склалося, що і син, і донька молодша теж народилися передчасно, тому вони потребували надання реабілітаційної допомоги, в якій я теж брав участь, – розповідає Денис.



– Я 15 років займаюся виходжуванням дітей. Працював у реанімації новонароджених, понад рік працюю тут. У пологовому будинку №1 я нічим не відрізняюся від інших лікарів, які працюють тут, – каже лікар.

Денис зізнається, що участь в конкурсі – не його ініціатива.

– Дівчата з Асоціації батьків передчасно народжених дітей "Ранні пташки", з якими ми співпрацюємо і які допомагають реанімації обладнанням, подали мою кандидатуру на цей конкурс без мого відома. Завдяки цій асоціації лише торік вдалося купити обладнання на півтора мільйона гривень. Тому я погодився взяти участь, але за умови, що буду говорити про проблеми, які є в лікарні в Чернівцях. Зокрема про перинатальний центр, який мав стати родзинкою неонтології, де б виходжували діток із найважчими проблемами, а натомість став будівельним посміховиськом, – каже Денис.



Лікар показує обладнання, яке давно відпрацювало своє. Але, через відсутність нового, майстри знову і знову ремонтують це старе обладнання.



– Нагородження було гарно організовано. І це, напевно, душу гріє і змушує заново переглянути своє ставлення до лікування новонароджених і, напевно, підкоригувати себе й сприймати життя трохи по-іншому, – каже Денис.

"Це не просто відповідально. Це дуже відповідально"

Лікар зізнається, що робота з дітьми – дуже відповідальна місія.

– Це не просто відповідально. Це дуже відповідально. Ти усвідомлюєш, що доля маленької людини, зовсім беззахисної, яка не може сказати, що болить і де, – повністю у твоїх руках. І чим більше працюєш, тим більше хвилюєшся, бо знаєш, чим це може закінчитися, – каже Денис.

На запитання, який найважчий випадок був у практиці, лікар зізнається, що важких випадків трапляється щонайменше по одному на тиждень. За його словами, чим більше важких випадків, тим більше сивого волосся.

Треба бути якомога ближче до дітей

У Дениса двоє діток: семирічний син та чотирирічна донька. Обоє вони народилися передчасно.

– Зараз ми готуємося до школи. З сином були серйозні проблеми. Народився він передчасно, на 31 тижні вагітності з вагою 1.700. Тривалий час перебували у реанімаціях. Донька теж була недоношеною, але в неї була трохи більша вага, краща ситуація зі станом легень, тому було легше виходжувати її. Ми вклали і вкладаємо в них серце й душу і тепер маємо здорових діток, – каже Денис.



Лікар радить батькам, які стикаються з такою проблемою, пам’ятати, що недоношені діти – це не вирок.

– Віра, надія і любов – це те, що допоможе і батькам, і діткам впоратися з цією ситуацією. Треба бути якомога ближче до дітей, будь-якої хвилини бути поряд із ними. У нас вже рік діє стратегія відкритих реанімацій. Тато і мама можуть перебувати біля дітей у реанімації. Ця стратегія зменшує смертність діток і пришвидшує вихід із реанімаційного відділення, – розповідає лікар.

Денис каже, що у своїх дітях найперше виховує взаємодопомогу.

– Я хочу, щоб мої діти усвідомлювали, що вони не одні в цьому світі. І потрібно допомагати не тільки одне одному, а й будь-якій іншій людині. Адже, країна – це ми. Усе починається саме з нас, – каже Денис.