58-річний чернівчанин Андрій Чупрун зібрав унікальну колекцію швейних машинок.
У ній налічується до 80 експонатів, деяким по 150-200 років, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
Ступивши на подвір’я будинку, де мешкає сім’я Чупрунів, бачу швейну машинку в футлярі, яка прикрашає дерев’яний навіс.
– У нас – десятки швейних машинок. Вони всюди: і в будинку, і на горищі, і в гаражі, і в майстерні. Вже ніде їх ставити, а чоловік усе приносить, – сміється пані Тамара. – Спершу я противилася, а потім зрозуміла, що нічого не зможу вдіяти. Бо для Андрія це не просто захоплення, а щось більше. А для мене – зайва робота, бо треба постійно витирати порох.
Машинка Зінгер в оригіналі
На запитання, скільки у його колекції швейних машинок, пан Андрій знизує плечима: "Навіть не знаю, бо ніколи не лічив. Може, до 80 набереться. Є дуже рідкісні машинки відомих німецьких та американських фірм. Майже всі вони в робочому стані. Хоча багато треба ще приводити до ладу. Деякі машинки придбав на блошиному ринку, що в Чернівцях на вулиці Зеленій. Деякі знаходив у пунктах здачі металобрухту. Друзі, які знали про моє захоплення, привозили звідусіль. Є в мене унікальний столик для швейної машинки, де написано "Чернівці" і прізвище майстра. Скільки йому років – не знаю. Такі столики відливали з металу після Першої світової війни".
Заходимо на кухню, де на вікні стоїть мініатюрна швейна машинка відомої компанії Зінгер. "Дивіться, яке диво, – чоловік бере обережно машинку. – Це справжній антикваріат. Заплатив 100 доларів, але вона того варта".
В одній з кімнат виставлено з десяток швейних машинок. "Оця "Kohler" дуже рідкісна і красива, – показує колекціонер. – Я її довго шукав. Ось ці машинки німецьких фірм. А ця американська – одна з найцікавіших у моїй колекції. Бачите, вказаний рік виробництва 1889-ий".
Піднімаємося сходами на другий поверх. Десятки швейних машинок на столиках вишикувалися вздовж стін. Чорного кольору, з дивовижними малюнками, начищені до блиску. "Ось цікавий експонат – Зінгер в оригіналі. Знайшли машинку на смітнику, зателефонували мені. Я приїхав, заплатив 1200 гривень, привіз додому, відмив, пофарбував, – усміхається чоловік. – А ця швейна машинка післявоєнна радянська за німецькою ліцензією".
Багато місця займають швейні машинки у гаражі та майстерні. "Ось на цій я шию, – каже пан Андрій. – Зокрема, пошив чохли із білого шкірозамінника для крісел американського військового джипа "Вілліс" 1943 року випуску. Придбав його в одному з буковинських сіл. Це було важко назвати машиною – купа металобрухту. Напевно, стояла у гаражі ще з війни. Тоді Червона армія отримала ці автомобілі від американців. Відновлював його три роки, вклав чимало коштів".
"Мрію зробити виставку"
Чернівчанин почав збирати швейні машинки 20 років тому, коли перебував на заробітках у Німеччині.
"Хоча я цікавився ними ще з дитинства. У нас вдома була швейна машинка, на якій шила мама. Я теж спробував – мені дуже сподобалося. Батько був категорично проти, казав, що це не чоловіча справа, – сміється пан Андрій. – У восьмому класі я вже шив хлопцям штани та джинси. Сам знімав мірки, кроїв. Якось побачив фільм про індіанців. Порізав весільний костюм батька і обшив його бахромою зі скатертини. Ох, і дісталося мені тоді. Та все одно не відбило охоти до шиття. У 20 років я пішов до відомого кравця, який мене багато чого навчив. Після служби в армії працював на швейному об’єднанні "Трембіта". Коли все розвалилося, поїхав до Німеччини. Звідти привіз кілька швейних машинок. Було шкода, що їх викидають на смітник або здають на брухт. І так захопився, що вже не міг стриматися. Зараз беру лише ті машинки, що становлять якусь цінність".
– В Андрія – золоті руки, він усе вміє зробити. Хоча нічого не закінчував, сам учився, – пишається чоловіком пані Тамара. – Цей талант дістався йому, напевно, від батька Василя. Той працював на "Гравітоні", був відомим раціоналізатором. Навіть зараз у 87 років щось майструє, їздить на машині.
Деякі рідкісні експонати колекції можуть коштувати дуже дорого. Кажуть, що деталі перших швейних машинок Зінгер виготовляли з паладію, вартість якого прирівнювалася до золота. "Але я не збираюся продавати свою колекцію, бо для мене вона дуже дорога, – запевнив пан Андрій. – Я тривалий час хворію: проблеми із зором, тиск підвищується, переніс інсульт. Та коли вранці подивлюся на свої машинки – піднімається настрій, хочеться жити. Бо це справжні витвори мистецтва. Мрію зробити виставку, якщо хтось запропонує зал, щоби люди подивилися на цю красу".
Надія Будна
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
