Нечуючий студент з Чернівців представлятиме Україну на всесвітньому конкурсі у ПАР

Четвертокурсник Чернівецького політехнічного коледжу Петро Мендришора танцює, талановито копіює коміка німого кіно Чарлі Чапліна, бере участь у змаганнях. Він переміг у міському та всеукраїнському конкурсах студентів, а в липні поїде на всесвітній до Південно-Африканської Республіки.

Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".



У день нашої зустрічі Петро оформляв заявку на поїздку. Він зовсім не чує, тому ми спілкувалися за допомогою сурдоперекладача.

"Пробую себе у всьому"

– Я дуже щасливий, що поїду на всесвітній конкурс до Південно-Африканської Республіки, – розповідає хлопець мовою жестів, яку озвучує голова Чернівецького обласного товариства глухих Людмила Дубровіна. – Буду представляти український національний костюм, танцювати, показувати пантоміму на Чарлі Чапліна, брати участь у модному показі одягу. Мені подобається навчатися в коледжі. Всі студенти та викладачі ставляться до мене прекрасно. До того, що не чую, вже звик. Та коли танцюю, хочеться почути мелодію. Коли мені пропонують чимось зайнятися, я не відмовляюся, бо мені це цікаво. Скажімо, якось мені запропонували гірськолижний спорт. До того я катався на лижах, але безпечно, на рівнині. Спробував спуститися з гори і відчув таку радість в душі, ніби торкнувся рукою неба. Так само з іншими захопленнями – я пробую себе у всьому, в чому тільки можу. Після закінчення коледжу мрію стати гарним архітектором, будувати красиві незвичні будинки.

– Всесвітній студентський конкурс проводиться безкоштовно, але переліт до Південно-Африканської Республіки учасники повинні оплатити самі. Він коштує 35 тисяч гривень, – говорить пані Людмила. – Таких коштів не має ні наша неприбуткова організація, ні Петро. Тому ми звернулися до міської ради із проханням допомогти вирішити це питання, щоби талановитий хлопець міг взяти участь у конкурсі. Депутати проголосували за виділення коштів. Петро не може поїхати сам, його повинен супроводжувати сурдоперекладач, бо йому важко добиратися, адаптуватися в чужій країні.

"Один із кращих студентів"

Танцювати нечуючого Петра навчила хореограф коледжу Анастасія Ісопеску.



"Ми познайомилися у реабілітаційному центрі для дітей з вадами слуху, де я працювала після закінчення училища мистецтв. Жестову мову освоїла на спеціальних курсах, навчалася у своїх учнів, – каже Анастасія. – Петро народився здоровим, добре чув. Та в п’ять років у нього було сильне запалення вуха, він почав потрохи втрачати слух – це дуже швидко прогресувало. У хлопчика були шанси навчатися у звичайній школі, але батьки вирішили віддати його до спеціального закладу, щоби було більше можливостей розвиватися, краще вивчити мову жестів. Петро може відчувати ритм, покладену на плече руку, але чути звуки він не може. Я зауважила, що він гарно рухається, вирішила поставити з ним танець. Петро виступив на конкурсі в коледжі, де став переможцем. Потім зайняв перше місце на міському конкурсі студентів, а згодом – на всеукраїнському".

– Петро Мендришора прийшов до нас чотири роки тому. Спершу він був дуже сором’язливий, але згодом почав брати активну участь у житті закладу. Це один із кращих наших студентів на четвертому курсі. Він дуже позитивний хлопець, завжди усміхається, завжди готовий допомогти. Займається спортом, переможець змагань зі спортивного орієнтування, – розповіла директор Чернівецького політехнічного коледжу Людмила Фесік. – Він вже готовий їхати на Всесвітній конкурс студентів. Та оскільки єдиний представлятиме Україну, то ми підготували для нього український національний костюм – вишиту сорочку, шаровари, чобітки, шапку.

У коледжі є спеціальна група, де навчається десятеро студентів із вадами слуху – майбутні проектанти-будівельники.

– Це дуже талановиті діти, гарно навчаються, – розповіла Людмила Іванівна. – На заняттях присутній сурдоперекладач. Однак наші викладачі та студенти почали також вивчати мову жестів, можуть спілкуватися. У коледжі це вже друга група дітей із вадами слуху. Перша була пробна із п’ятьох студентів. Жодних проблем із ними у нас не виникало. Навпаки, ми були раді, що вони зацікавилися спеціальностями в нашому коледжі. Наші нечуючі випускники влаштувалися на роботу за спеціальністю, створили сім’ї. Хоча мене дуже хвилює, що вони не можуть продовжити навчання в університеті, закінчити магістратуру, оскільки там немає сурдоперекладачів.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram