У Чернівцях в учбово-методичному центрі культури Буковини відкрилася персональна виставка відомої буковинської вишивальниці, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Галини Дженикай "Барвисте перевесло".
На виставці представлено 50 робіт майстрині: жіночі, чоловічі та дитячі сорочки, рушники, серветки, подушечки, писанки, зразки авторських орнаментів. Кожен виріб – справжній витвір мистецтва.
"Таких робіт більше ніде не побачите"
– Сорочку, що на вас, теж самі вишили? – приглядаюся до гарної вишиванки на жінці.
– Ні, це сорочка моєї бабусі, якій понад сотня років. Я народилася в Кіцмані, зростала у творчій родині, де всі жінки були вмілими майстринями: вишивали, пряли, ткали. А моя прабабуся дуже гарно писала писанки. Тому я навчилася швидше вишивати, аніж читати, – сміється пані Галина. – Якось до нас додому прийшла вчителька записувати мене до першого класу. Я була на подвір’ї, сиділа на зрубаній колоді й вишивала. Мама розхвилювалася: "Боже, та вона не знає жодної букви. Що це буде?" А вчителька заспокоїла: "Якщо вона вміє так гарно ставити хрестики, то буде так само гарно складати букву до букви". Я справді досить швидко навчилася і читати, і рахувати. Може, саме завдяки тим хрестикам на полотні, як сказала тоді моя перша вчителька.
А ще я навчилася ткати на верстаті, який досі зберігається вдома.
Галина закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва, де курс художньої вишивки вела заслужений майстер народної творчості України Олена Гасюк. Працювала на Чернівецькій фабриці художніх виробів імені Юрія Федьковича – контролером і творчим майстром в експериментальній лабораторії. На фірмі "Рером" розробляла ескізи та підбирала орнаменти для пошиття жіночих блуз і суконь, чоловічих сорочок. Викладала у педагогічному училищі.
На запитання, скільки всього вишила робіт, майстриня розводить руками: "Ніколи не рахувала. Вишивала все, що тільки можна було вишивати, освоїла багато технік. Усі роботи вишиті за моїми зразками, тому таких більше ніде не побачите. Вишивка – це народна скарбниця із закодованими символами, в яку вкладена людська душа. Скажімо, жіночу сорочку здавна вважали оберегом. Її обов’язково вишивали власноруч, одягали передусім до церкви, де вона ніби освячувалася. У вишитій сорочці йшли на свята, весілля, хрестини. Це був предмет гордості кожної жінки перед людьми. Коли дівчина виходила заміж, то в її посагу мали бути святкові вишиті та чисто білі буденні сорочки. А з вишитими рушниками пов’язували все життя людини – від народження до смерті. На рушник клали немовля і хліб, на ньому благословляли молодят, ним покривали небіжчиків".
Вишила рушник для родички президента Анголи
Вишивальниця розповіла про свої роботи на виставці. Їхні назви дуже поетичні: "Вечірня зоря", "Перевесло", "Два кольори", "Спомин"…
– На сорочці "Україна" переважають синьо-жовті кольори, – показує жінка. – Сорочка з білою мережкою має назву "Хмаринка". А ця своїми орнаментами нагадує великодню писанку. Ось цю жовтогарячу сорочку назвала "Чорнобривців насіяла мати". Рушник "Недоспівана пісня" присвятила Володимирові Івасюку. На ньому – незакінчений орнамент, чорні нитки символізують сум. На рушнику "Терниста дорога" я ніби вишила своє життя. Тобто, можна все відобразити на полотні нитками: щастя, радість, втрати, переживання…
Декілька років буковинка перебувала на заробітках у Португалії, де вийшла заміж за місцевого чоловіка. Після його смерті вона повернулася додому.
"Чоловік створив усі умови, щоби я могла займатися творчою роботою. Вишивати для португальців, яким дуже подобалися мої роботи. Замовляли рушники для хрещення дітей, скатертини, але здебільшого білою мережкою, – згадала пані Галина. – Я навіть вишила рушник з ініціалами для родички президента Анголи".
Майстриня показує орнаменти із традиційними буковинськими мотивами, які сама розробляла.
"Багато зразків моїх орнаментів для рушників, серветок, чоловічих і дитячих сорочок, жіночих блуз друкувалися у журналі "Жінка". На жаль, він перестав виходити, тому немає де їх публікувати, – скаржиться вишивальниця. – Вже є понад тисяча орнаментів на 160 сторінках. Могли би видати книжку, але, на жаль, немає коштів. Може, знайдеться спонсор, який допоможе. Хочеться зберегти це все для майбутніх поколінь. Бо людина відійде у вічність, а її робота залишиться і буде передаватися від бабусі до внучки, від матері до доньки. Радує, що останніми роками ручна вишивка відроджується, тому майстрині могли би використовувати мої орнаменти".
– Для мене вишивка – задоволення, відпочинок, душевний спокій, – зізналася пані Галина. – Коли беру в руки голку, ніби поринаю в інший світ. Могла забути про обід, засидітися до пізньої ночі. Люблю створювати щось нове, оригінальне. Навчила вишивати двох своїх донечок. Маю трьох онуків – усі хлопці. Коли народиться онучка, навчу і її вишивати.
Виставка робіт Галини Дженикай "Барвисте перевесло" триватиме до першого квітня.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
