На Буковині один з кращих громадських музеїв потерпає від безгрошів’я

Кожен, хто переступає поріг музею у Старому Вовчинці Глибоцького району, дивується побаченому й довго не хоче покидати його.

Бувало, що й тисяча екскурсантів щороку навідувалося сюди. Важко повірити, що музей був створений на ентузіазмі кількох людей і досі діє на ентузіазмі.



Збирав все – від сірникових коробок до орденів

– Музей був заснований у листопаді 1957 року, загальна площа – 5560 квадратних метрів, з яких 1140 метрів – музейні споруди, є сад, город, подвір’я, – розповідає Ольга АНТОНИК, директор краєзнавчого музею на громадських засадах. – Безумовно, що його не було б, якби не Іван Топало, який майже 50 років очолював місцеву школу, відмінник освіти колишнього СРСР. Саме він збирав старожитності протягом всього свого життя й залучив до цього багатьох своїх колег й односельчан. Людина незвичайної долі. Коли служив радистом на військовому літаку, під час одного з польотів літак впав, парашут не розкрився, але Іван не загинув: його врятувала копиця сіна . У музеї є дві кімнатки, відведені йому. Родина передала на зберігання особисті речі Івана Топала, його одяг, світлини та документи . Він збирав все: від сірникових коробок й кованих цвяхів, до ордена Леніна. Ще у нього була велика колекція краваток. Нині ми намагаємося не лише зберегти експонати музею, яких є майже 10 тисяч, а й примножувати. Музей носить ім’я Івана Топала.

Лідія Гищук, яка донедавна працювала вчителькою місцевого ліцею, є керівником гуртка "Юні екскурсоводи", який відвідують школярі – від шестикласників до одинадцятикласників. Заняття тривають до трьох місяців. Лідія Петрівна знає все або майже все про кожен експонат.

– У нас є 24 зали, серед них такі: зал пам’яті жертв тоталітаризму – з нашого села в Карелію було вивезено 300 осіб, з яких 65 загинуло; виставковий зал, "Скриня" , "Стільмашня", "Сільськогосподарський реманент", "Вишивка", "Весілля", "Колесо історії: червоне і чорне", "Від штуделя – до ділетки", "Селянське обійстя початку ХХ століття", "Селянська хата першої половини ХХ століття". Є у нас й капличка, а на подвір’ї встановлено великий хрест та каміння-валуни з прізвищами тих, хто загинув у Сибіру. Експонати давнього, австрійського, румунського та радянського періодів. Це, приміром, бивні мамонта, трактор ХТЗ післявоєнного періоду, старовинна трачка, колесо від млина. Для шанувальників живопису цікавою є кімната родини відомого художника європейського рівня, нашого односельчанина Леона Копельмана (1904-1982) Прихильників радіоапаратури приваблює кімната "Еволюція апаратури: від патефона до магнітофона". Є й окремий відділ природи, в якому зібрано гербарій, зразки дикоростучих рослин, культур, які вирощуються в нашому селі.Є й ентомологічна колекція комах-шкідників лісу. Зібрано колекцію гірських порід та грунтів, фото зсувів та відшарувань на території села. Хочемо облаштувати ще три кімнати, в яких розмістимо старі фото, подамо галерею гостей, історію колишнього колгоспу.

Минулого року у музеї побував журналіст української газети "Час і події" з Чикаго (США) Юрій Атаманюк, який написав велику статтю під назвою "Найстарішому музею Глибоччини виповнилося 60 років". Багато цікавих людей побувало у нас. Рівно рік тому сюди навідався німець Штефан, який на велосипеді прохав 62 країни світу. Цікава ситуація була з єгиптянином, який, побачивши в музеї налавник, заявив, що першими їх стали виготовляти саме в Єгипті, а вже потім їх наслідували українці. Музейні працівники намагалися переконати гостя в протилежному, але навряд чи це їм вдалося.

Потрібні не такі вже й великі кошти

Серед тих, хто став учнем покійного Івана Топала є нинішній начальник управління освіти району Василь Барарюк, який, ще студентом, організував у сусідній Черепківці на базі тамтешньої школи новий краєзнавчий музей: тут він працював вчителем історії. Саме завдяки йому в районі збільшилася кількість шкільних музеїв, яких нині є вже шість. Аналогом їх є музей при ліцеї у Старому Вовчинці.

– Якщо ми не зацікавимо дітей вивчати нашу правдиву історію, то будь-які дії залишаться популізмом і демагогією, – вважає Василь Барарюк. – Приміщення музею старі, деякі побудовані ще за Австрії, їх потрібно ремонтувати. Ні ліцей, ні громада села не мають достатньо коштів для цього, тому сподіваємося на допомогу районного бюджету.

– Краєзнавчий музей у Старому Вовчинці є одним із найкращих громадських музеїв Західної України, – каже Микола ШКРІБЛЯК, заслужений діяч мистецтв України. – Музей організовує театральні вистави на природі, тісно співпрацює з колегами з Румунії. Тут зберігаються такі автентичні речі, яких немає ніде. Це осередок культури не лише села, а й всієї Глибоччини. Лише колекція писанок налічує понад 3000 одиниць: їх потрібно систематизувати, опрацювати. На це потрібні кошти. Як і на ремонт приміщень. На найнагальніші потреби треба щонайменше 800 тисяч- мільйон гривень. Сума, як на нинішні часи, невелика. Долучитися до цієї важливої справи могла б і обласна влада. Інакше можемо музей втратити.