Як святкуватимуть Різдвяні свята відомі буковинці та яких традицій вони дотримуються, дізнавалась журналістка molbuk.ua

Оксана Савчук, народна артистка України, солістка дуету "Писанка":



– Різдво для нас – родинне свято. Ми з Іванком завжди їдемо до мами Єлизавети в містечко Кіцмань. Вона єдина залишилася у нас, всі інші вже відійшли у вічність. Я назавжди запам’ятала смак дванадцяти пісних страв на батьківському столі та спільну молитву на Святий вечір. Ми готувалися до нього всією родиною. Мама випікала дуже гарні калачі – заплетені в косички, з хрестиками та пташками. Перш ніж приступити до цього таїнства, вона промовляла молитви та добрі слова, з тістом обходилася, наче з новонародженою дитиною.

Святу вечерю теж потрібно готувати з молитвою, добрими думками, великою любов’ю та особливим настроєм, тоді вона буде смачною. Мама прокидалася, щойно світало, і починала клопотати над стравами. Вона мене навчала: аби кутя була смачною, треба покласти все в міру – меду, маку, горіхів. Ми всі купалися, одягали чисті сорочки. Батьки намагалися придбати нам із сестрою обновки.

Поки мама готувала вечерю, тато наводив лад на подвір’ї, обходив усю худобу, як він казав, "німину". Розповідав, що в цей вечір худібка може розмовляти з Богом, поскаржитися йому, якщо з нею погано обходилися. Кропив свяченою водою стайню, пасіку, сад. Худобі ніс першу ложку куті. Перед вечерею ми обов’язково навідували могили рідних, несли Святу вечерю хрещеним батькам. Мама готувала подарунки для дітей-сиріт та вдів, складала їх у тайстри, і ми з сестрою відносили їх. А потім бігли накривали на стіл. Під скатертину стелили духмяне сіно, підготовлене заздалегідь, по чотирьох кутках ставили зубки часнику, що символізував міцність сім’ї та відганяв злу силу від дому, паперові гроші – на матеріальний достаток.

Після цього розставляли страви: кутю, гриби, квасолю, пісний борщ, вареники, голубці, пампушки, запечену в печі рибу, узвар… Щойно на небі з’являлася перша зірка, проводився своєрідний ритуал: мама брала в ліву руку калач зі свічкою, ми всі виходили на поріг, ставали на коліна, промовляли молитву "Отче наш" і просили у Бога здійснення своїх бажань. Тато казав, що небо в цей вечір відкрите, і кожного Бог чує, тому, що попросиш у цю хвилину, те збудеться.

Олег Ангельський, вчений зі світовим іменем, професор:



– Святкуватиму Різдво зі своєю родиною – дітьми, внуками. На Святий вечір дружина готуватиме 12 пісних страв, а я буду за помічника. Куплю необхідні продукти, а потім допомагатиму розставляти приготовлені страви на стіл. Дуже люблю кутю з маком, медом, горіхами. На Різдво всією родиною підемо до церкви.

Павло Дворський, народний артист України:



– Будемо святкувати Різдво вдома в Києві. На Святий вечір традиційно приготуємо 12 пісних страв. У мої обов’язки входить терти мак і чистити горіхи до куті, різати цибулю, моркву і червоний буряк, розкачувати тісто на вареники. М’ясними стравами у нас займаються син із невісткою. Вони дуже добре запікають курку та індичку, варять холодець. У моїх рідних Ленківцях на Кельменеччині ми завжди збиралися на Святий вечір всією родиною: діти внуки, правнуки – ціла хата. Спершу несли вечерю самотнім родичам, а потім вже сідали за стіл. Страви готувала мама, пекла в печі хліб і калачі. Такої смакоти я більше ніде не їв. А перед цим ми молилися, дякували Богові за прожитий рік. На Різдво після Божої служби ходили в гості, колядували, батько грав на гармошці.

Пауль Пшенічка, кращий учитель України:



– Відзначатиму Різдвяні свята у батьківській хаті у своєму рідному селі Берегомет на Вижниччині, де живу останнім часом. Приїдуть син із невісткою, внуки. Дуже люблю це свято. Воно ніби повертає мене в дитинство. Мама готувала 12 пісних страв, які мали особливий смак. А я повинен був нарубати дров і палити в пічці. За столом збиралася вся наша велика родина, колядували. Зараз багатьох уже немає серед живих, тому трохи сумно на душі.



Іван Дерда, народний артист України:



– Ми відзначаємо Різдвяні свята за давніми традиціями, що передавалися в нашому роду з діда-прадіда. Навіть зберігаємо старий молитовник, за яким молилася на Святий вечір бабуся, і дзвіночок, з яким ходив колядувати дідусь. Я родом із Горошівців Заставнівського району, де споконвіків відзначали Різдвяні свята, навіть у радянські часи. До Різдва готувалося все село. Воно ставало кращим, а люди – добрішими. Давні вороги мирилися, навідувалося в гості один до одного. Колядники обходили всі хати, не дай, Боже, когось обминути – образи буде на весь рік.

До свят пекли калачі та хліб, замочували у воді опихану пшеницю, гриби, біб, крутили голубці. Мама розпалювала піч і складала туди на весь день страви у глиняних горщиках, замастивши їх тістом та перехрестивши. На Святий вечір тато заносив до хати сіно, стелив його під скатертину, зверху клав сокиру. Ми з братом залазили туди, квокали, мукали, рохкали, щоб велося господарство, а нам за це давали копійки. Дідусь ставив у кутку під образами сніп пшениці, перев’язаний червоною стрічкою. Мама застеляла стіл білою скатертиною, клала під нею зубки часнику, щоби всі були здоровими.

А потім починала розкладати 12 страв. Дідусь брав із кожної миски потрошки, йшов до стайні, давав домашнім тваринам – корові, бичкові, козі, курям, собаці, кішці. Потім обкурював ладаном хату, ми молилися, згадували поіменно всіх родичів, що відійшли у вічність, і кликали їх на Святу вечерю. Їли дерев’яними ложками з одних мисок. Починали з куті, яку клали в центрі стола. Ми з братом намагалися виловити солодкі кольорові горошки, які мама кидала туди.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram