Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

7 листопада
Мучеників Маркіяна і Мартирія

Святих мучеників Маркіяна та Мартирія



Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого Маркіяна та Мартирія.

Коли примножилася нечестива Арієва єресь, великі учинивши в святій Церкві роздори, і, ніби ризу, розідравши її надвоє, тоді однаке було гоніння на вірних християн від аріянів, як і від ідолопоклонників, бо були ненавиджені, мучені, гнані й убивані всі, котрі Христа Творця, а не творіння Бога вочоловіченого, а не просту людину, ісповідували; а найбільше множилася аріянська сила відтоді, коли сам цар Константій, син великого Константина, упав у ту єресь. Мав він у дворі своєму двох великих сановників: Євсевія і Пилипа, аріянів, що вельми гонили благочестивих і утискали Христову Церкву. Оті винуватцями були вигнання й смерті того, що поміж святих, отця нашого Павла Сповідника, патріарха царгородського; його-бо відіслали у Вірменію, підбуривши своїх однодумців, щоб зачавили його, що й сталося, а замість нього вивели на престола Македонія.

І інших численних учителів та ісповідників благочестя по-всякому погубили, а з них було двоє: Маркіян та Мартирій, котрі словами та писаннями своїми вельми прикрашали Божу Церкву і були як два церковні сочки, що молоко учення виточували, духовних дітей напоювали. Були ж спершу при згаданому святому Павлу Ісповіднику, патріарху; Маркіян був читець, Мартирій же іподиякон, обидва ж нотарії, котрі писали всі учення та діяння свого патріарха, утверджуючи ними благочестя. Але й самі були великі проповідники слова Божого і поборники Церкви, що, ніби два щити, від єретичного стріляння захищали, дав-бо їм Господь, як вірним своїм, "мову та мудрість, що не зможуть противитися чи суперечити їй усі противники їхні", арії. Коли ж було вигнано й забито святого Павла, повернули єресеначальники отруту свою на учнів його оцих, на Маркіяна та Марти-рія, спершу-бо, як іскру вогненну в попелі, ярість свою в лукавстві сховавши, намагаючись хитрою звабою відвернути їх од благочестя до свого злочестя, давали багато золота угодникам Божим, обіцяючи випросити їм у царя велику благодать і вивести їх на архієрейські престоли і багатьох маєтків панами учинити, тільки нехай погодяться на таке злочестя. Вони ж усе в ніщо поставили: не взяли золота і відкинули обіцяні їм почесті, а з лукавства їхнього посміялися, бажаючи ліпше наругу, безчестя, муки й смерть прийняти заради благочестя, аніж, у єресі живучи, мати багатство, славу й честь. Побачили єретики, що нічим не можуть прихилити святих тих ісповідників до свого зловір'я, засудили їх на смерть, якої більше за життя бажали святі заради Христа.

Коли ж схоплені були й приведені на місце усічення, випросили собі малий час на молитву і, звівши очі та руки горі, сказали: "Господи Боже, "що сотворив серце кожного з нас, наглядаєш всі наші діла", прийми в мирі душі рабів своїх, оскільки заради Тебе мертвимося — "пораховано нас, як овечок жертовних". Радіємо, що такою смертю виходимо із життя цього заради імені Твого, сподоби-бо нас, щоб стали ми причасниками вічного життя у Тебе, Життя нашого". Так молилися, коли ж сказали: "Амінь!" — схилили під меча голови свої святі й усічені були від злочестивих аріян за сповідання божества Ісуса Христа.

Чесні ж їхні мощі деякі із вірних узяли та й поховали при воротях Меландійських у тому-таки Константинограді, їм-таки пізніше церкву той, котрий серед святих, отець наш Іван Золотоустий від основ збудував, і подавались у ній усілякі болящим Господні зцілення через молитви святих мучеників на славу Богу, хваленого в Тройці навіки.