З дитинства чула фразу "Наші люди – всюди", тим паче, знаємо, як багато наших заробітчан за кордоном. Під час останньої подорожі на власні очі та вуха переконалася, що їх насправді там більше, ніж уявляла.
Спочатку чимало "наших" зустріла в Італії. Ця країна віддавна є однією з найпопулярніших серед українських заробітчан. А останніми роками – і серед відпочивальників, бо є до кого їхати. В одного там бабця десять років працює і вже не хоче повертатися. В іншого тітка хотіла підзаробити на хату і вийшла заміж за італійця. У третього точно там знайдеться хтось із друзів, як-от було у мене.
Прогулюємось вуличкою провінційного містечка неподалік Мілану і чуємо позаду чисто буковинський говір.
"А я йому тойво, кажу, шо по двісті пійсят продаю. А він ще фиркає", – розмовляє з кимось по телефону низенький лисий чолов’яга у квітчастих шортах.
"О, навіть тут є наші", – тихенько кажу чоловікові, але це почув і чолов’яга, який саме нас обходив на тротуарі. Озирнувся, посміхнувся і пішов далі, балакаючи.
Ввечері наступного дня в містечку проводили фестиваль салютів. На набережній було ніде яблуку впасти. Поки ми протискались ближче до берега, то тут, то там почули дві групки уже місцевих українців, які обговорювали, який феєрверк красивіший…
Та ще більше українців довелося зустріти у польському Кракові, через який поверталися додому з Італії.
У день від’їзду до Чернівців сталось так, що карта міста, яку завантажили на мобілку, завела не на той вокзал. Мобільного Інтернету немає, бо закордонний роумінг "зжер" усі гроші з рахунку, вай-фай всюди з паролями.
Перечікуємо дощ під дашком на розі якоїсь вулиці, підбігає пара, юнак і дівчина. Питаю англійською: "Перепрошую, де тут головний автовокзал?". На що у відповідь чуємо: "Еее, польська, українська?" Зітхнули з полегшенням: "Наші"!
Кажемо, що нам потрібно на Чернівці, автобус відбуває за півгодини, а ми заблукали. Хлопець зі Львова пояснив, що потрібний нам автовокзал аж за 2,5 кілометри звідси.
"Добігти не встигнете, ще й цей дощ. Таксі зараз викликати нереально, хіба на трамвай, біжимо!" – каже львів’янин і тягне за собою.
За 20 хвилин ми таки дочекалися трамвая. Львів’янин кинув навздогін: "Здається, вокзал через дві зупинки, спитаєте".
Зайшли, одразу перепитую про це англійською в найближчого пасажира. У відповідь хлопчина почав англійською "Я сподіваюсь", а потім додав українською "Ми теж туди їдемо".
Отак завдяки "нашим" у Кракові знайшли дорогу додому. Добре, коли наші люди – всюди.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
