Тетяна Білоус працює на державній службі, а відпочиває, коли займається бджолами.
Бджолами займався ще дід Тетяни, потім це перейняла її мати, але маленьку сімейну пасіку закинули. Тепер її відродила Тетяна.
Старий вулик залишили для дизайну
– Мамі подарували два вулики ще 30 років тому. Це було тільки для того, щоб бджоли допомагали запліднювати город і сад. Серйозно бджільництвом вона не займалася. Вона не знала, як за ними доглядати і що з ними робити, часу у батьків на це не було. Може, й вулики неправильно утеплили, бо зиму бджоли у нас не перезимували, – згадує Тетяна.
Кілька років тому Тетяна з чоловіком вирішили зробити генеральне прибирання на дачі, де живе її мама. Викидали все непотрібне. Так натрапили на один старий закинутий вулик.
Його вирішили почистити, пофарбувати і поставити у саду для краси.
– Один вулик мама ще давно комусь подарувала, а цей стояв без діла. Вирішили лишити його тільки для дизайну. Про бджоли я навіть не думала, бо боялась їх і не знала, як з ними поводитися. Поставили вулик у саду, через тиждень приїхали – а сад зацвів, так гарно було. Я вголос озвучила думку: "Так гарно, а якби тут ще бджілки літали – було б ще красивіше". Ці слова почув мій тато й тут же зателефонував до місцевого пасічника, домовився з ним – і так у нас того ж вечора з’явилася перша сім’я бджіл, – розповідає жінка.
Тоді Тетяна почала читати книжки про бджільництво, аби навчитися, як доглядати за вуликом.
– Стільки не відомих для мене слів було. Я не розуміла нічого. Тоді мені на допомогу прийшов місцевий пасічник, який показав матку, пояснив, що з бджолами робити, як їх годувати. Через місяць я зловила рій, але не було куди його заселити. Шукали по сусідах вулики, швидко відремонтували і поселили там і цю сім’ю. Так я ввійшла в азарт. Далі розмножувала свої сім’ї бджіл, купувала поступово нові вулики. Викачували мед, пригощали рідних і сусідів. Мені стало так приємно, коли наш мед хвалили. Тепер це моє найбільше хобі, взимку я вишиваю, а у теплу пору року займаюся бджолами, – каже Тетяна.
"Щотижня їду на дачу"
Тетяна працює у департаменті соціального захисту ОДА. Її пасіка знаходиться у Заставнівському районі в селі Онут – там живе її мама.
– Це за 45 кілометрів від Чернівців, тож насолоджуватися своїми бджолами я можу тільки у вихідні. Ми в п’ятницю після роботи їдемо до мами. Насамперед, як приїжджаю, – біжу на пасіку. Мама мені допомагає з пасікою. У мене 10 подвійних вуликів. Вони розташовані на пагорбі у саду, всі гарно розмальовані, дуже кольорові, позитивні. Останній вулик я прикрасила тематикою з казки "Колобок" у техніці декупажу. Радіє серце, як я на це дивлюсь, адже розумію, що це результат моєї роботи. Дуже хвилююся, якщо бджоли хворіють, завжди переймаюсь, чи достатньо в них їжі і чи тепло їм взимку. Не уявляю тепер себе без пасіки, а колись я бджіл боялася, бо у діда в Росії були дуже злі бджоли, вони постійно роїлися, і єдине, що мені подобалося, – це дивитися, як дід їх ловить. Зараз я їх люблю і прошу у них пробачення, якщо вони мене вкусять, бо вони втрачають своє життя. Дуже важко переживала випадок, коли дятел пошкодив дерево, бджолам довелося відбиватися, і вони загинули. Дуже шкода було їх.
Цього року Тетяна вперше реалізувала пакети, розділила сім’ї і заповнила майже всі вулики бджолами.
– Ще дві сім’ї треба заселити, і я хочу, аби у мене пасіка була повна. Буду далі цим займатися і, можливо, через роки буду займатися тільки цим, – каже жінка.
