Тетяна Білоус працює на державній службі, а відпочиває, коли займається бджолами.
Бджолами займався ще дід Тетяни, потім це перейняла її мати, але маленьку сімейну пасіку закинули. Тепер її відродила Тетяна.
Старий вулик залишили для дизайну– Мамі подарували два вулики ще 30 років тому. Це було тільки для того, щоб бджоли допомагали запліднювати город і сад. Серйозно бджільництвом вона не займалася. Вона не знала, як за ними доглядати і що з ними робити, часу у батьків на це не було. Може, й вулики неправильно утеплили, бо зиму бджоли у нас не перезимували, – згадує Тетяна.
Кілька років тому Тетяна з чоловіком вирішили зробити генеральне прибирання на дачі, де живе її мама. Викидали все непотрібне. Так натрапили на один старий закинутий вулик.
Його вирішили почистити, пофарбувати і поставити у саду для краси.
– Один вулик мама ще давно комусь подарувала, а цей стояв без діла. Вирішили лишити його тільки для дизайну. Про бджоли я навіть не думала, бо боялась їх і не знала, як з ними поводитися. Поставили вулик у саду, через тиждень приїхали – а сад зацвів, так гарно було. Я вголос озвучила думку: "Так гарно, а якби тут ще бджілки літали – було б ще красивіше". Ці слова почув мій тато й тут же зателефонував до місцевого пасічника, домовився з ним – і так у нас того ж вечора з’явилася перша сім’я бджіл, – розповідає жінка.
Тоді Тетяна почала читати книжки про бджільництво, аби навчитися, як доглядати за вуликом.
– Стільки не відомих для мене слів було. Я не розуміла нічого. Тоді мені на допомогу прийшов місцевий пасічник, який показав матку, пояснив, що з бджолами робити, як їх годувати. Через місяць я зловила рій, але не було куди його заселити. Шукали по сусідах вулики, швидко відремонтували і поселили там і цю сім’ю. Так я ввійшла в азарт. Далі розмножувала свої сім’ї бджіл, купувала поступово нові вулики. Викачували мед, пригощали рідних і сусідів. Мені стало так приємно, коли наш мед хвалили. Тепер це моє найбільше хобі, взимку я вишиваю, а у теплу пору року займаюся бджолами, – каже Тетяна.
"Щотижня їду на дачу"Тетяна працює у департаменті соціального захисту ОДА. Її пасіка знаходиться у Заставнівському районі в селі Онут – там живе її мама.
– Це за 45 кілометрів від Чернівців, тож насолоджуватися своїми бджолами я можу тільки у вихідні. Ми в п’ятницю після роботи їдемо до мами. Насамперед, як приїжджаю, – біжу на пасіку. Мама мені допомагає з пасікою. У мене 10 подвійних вуликів. Вони розташовані на пагорбі у саду, всі гарно розмальовані, дуже кольорові, позитивні. Останній вулик я прикрасила тематикою з казки "Колобок" у техніці декупажу. Радіє серце, як я на це дивлюсь, адже розумію, що це результат моєї роботи. Дуже хвилююся, якщо бджоли хворіють, завжди переймаюсь, чи достатньо в них їжі і чи тепло їм взимку. Не уявляю тепер себе без пасіки, а колись я бджіл боялася, бо у діда в Росії були дуже злі бджоли, вони постійно роїлися, і єдине, що мені подобалося, – це дивитися, як дід їх ловить. Зараз я їх люблю і прошу у них пробачення, якщо вони мене вкусять, бо вони втрачають своє життя. Дуже важко переживала випадок, коли дятел пошкодив дерево, бджолам довелося відбиватися, і вони загинули. Дуже шкода було їх.
Цього року Тетяна вперше реалізувала пакети, розділила сім’ї і заповнила майже всі вулики бджолами.
– Ще дві сім’ї треба заселити, і я хочу, аби у мене пасіка була повна. Буду далі цим займатися і, можливо, через роки буду займатися тільки цим, – каже жінка.
14-07-2018, 18:46
0
8 539
