Павло Головач із села Коритне Вижницького району малює гарні картини – це і люди, і пейзажі рідного краю. Чоловік ніколи на навчався цьому, а малювати почав зовсім випадково.
Історія про те, як реставрація зіпсованої картини відкрила у чоловікові художника.
Малювати картини Павло Головач почав у 50 років. Він ніколи цього не робив, усе життя працював на різних важких роботах. Зараз йому 52, і за цей час він створив понад 30 картин.
Чоловік малює картини не лише на замовлення для знайомих і односельців, а й для себе, або ж дарує тим, кому хочеться зробити приємне. Свій перший досвід у малюванні він згадує з посмішкою, як щось несподіване.
"Працював у приватному будинку як помічник на ремонті. Випадково пошкодив картину - фарба потрапила на полотно, а коли ми намагалися її витерти, стерлися і справжні кольори. Я відчув відповідальність і запропонував усе відновити. Придбав фарби, і ми разом відреставрували картину. Господар сказав, що в мене гарно виходить. Фарби залишилися, тоді з них усе й почалося", - розповідає Павло.
У родині чоловіка не було художників. Павло має технічну освіту, закінчив училище за спеціальністю електрик. Все життя працював на будівництві, ремонтах, у приватних господарствах. Каже, що просто "заробляв на хліб" і не думав про творчість.
"Іноді займався різьбленням по дереву, малював візерунки для меблів. Але сприймав це більше як частину роботи, а не як мистецтво", – продовжує Павло.
Малювати чоловік навчився сам. Художньої освіти не має, йому допомогли терпіння і настирливість.
"Я люблю дрібну, акуратну роботу, мені не шкода на неї часу. Але щоб малювати, потрібно мати терпіння. Часто дивлюся відео, де діляться порадами, є викладачі, які пояснюють основи. Малюванню справді треба вчитися. І хоч я самоучка, постійно переглядаю уроки, щоб удосконалюватися. Зазвичай працюю з акриловими фарбами, вони швидко сохнуть і яскраві. Нещодавно купив масляні фарби і пробую нові техніки, щоб розвиватися і експериментувати", - зазначає Павло.
Картини Павла різноманітні. Чоловік зізнається, що його надихають краєвиди рідного села та спогади дитинства.
"Малював наше село під час сходу сонця, коли світло тільки-но пробивається над горизонтом. Той краєвид запам’ятався мені з дитинства: сонне село і перші промені, що лягають на дахи хат. Хотілося передати ту особливу мить спокійну, теплу, рідну", - розповідає Павло.
У художника немає улюбленої картини, бо кожна наступна для нього ще краща за попередню. Якщо картина не на замовленням, то Павло дарує їх односельцям або зберігає для себе, продовжуючи працювати над новими полотнами.
"Якщо є натхнення, тоді й робота йде. Я рідко малюю на замовлення, більшість робіт створюю для себе або дарую людям. Малювання для мене - це стан душі. Якщо з’являється ідея чи образ, тоді беруся за пензель. Без натхнення нічого не вдається", - розмірковує Павло.
Художник пояснює, що зазвичай не малює з натури, бо картини народжуються з пам’яті дитинства. Портрети пише з фотографій, щоб краще передати точні риси.
"Коли я сильно захоплююся роботою, то час пролітає дуже швидко, навіть не помічаю, як проходять години. Можу сісти малювати по вечорах або більше по вихідних і подумати, що це буде хвилин 20–30, а раптом проходить уже 2–3 години. Це той момент, коли ніщо навколо не відволікає. Можна сказати, що для мене малювання — це такий особливий стан, і тому час просто летить. Навіть коли здається, що пройшло зовсім небагато, дивишся, а пролетіло вже пару годин".
Павло зізнається, у планах на майбутнє - написати особливу картину.
"Я мрію намалювати картину, на якій солдат повертається додому живим, розводить руки, а маленька дитина біжить йому назустріч.Це те, що зараз, напевно, хочуть усі: щоб війна закінчилася і усі повернулися живими додому", - зазначає Павло.
Авторка Степанія Головач
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
