Що означають заяви українських артистів про їхні президентські амбіції, та чому вірус деінтелектуалізації політики вразив Україну, у своєму блозі для "МБ" пише політичний аналітик Максим Кияк.
Мотивація цих людей не є ще достеменно відомою, як і не всі з них висловились публічно про своє бажання брати чи не брати участь у перегонах. Але використання відомих особистостей, у тому числі співаків, у політичних цілях є давно відомою технологією. Від їхньої участі в агітаційних концертах до потрапляння у прохідну частину списків політичних партій.
Читайте також: Фіналіст "Голосу країни" Рибарчук розповів, чи пішов би він у президенти
Природа політики, як відомо, не полюбляє вакууму, а частка наших громадян, які ще не визначилися зі своїм вибором, є колосальною. Тому, бажаючих ризикнути та отримати свої 15 хвилин слави у 2019 році буде чимало. До цього охоче спонукають як українські, так і загальносвітові тенденції. У Європі, зокрема, окрім вже відомої загрози популізму, існує також і тренд пост-ідеологічних політичних рухів. Яскравим прикладом цього є "Рух П’яти Зірок", який вкрай популярний в Італії та позиціонує себе не як партія лівого чи правого спрямування, а як "партія людей". Ну і славнозвісний "Ефект Трампа", коли межа між шоу та політикою розмивається, багато кому не дає спокою. Як не крути, але вірус деінтелектуалізації політики вразив не лише Україну, але, схоже, також і решту світу.
У самій же Україні вимальовується критична маса громадян, які воліли би бачити на керівних державних посадах нові обличчя, а не опинятися знову та знову заручниками вибору між умовним білим і умовним чорним. Власне, на дійсно благородному бажанні бачити нові обличчя нерідко зараз спекулюють не лише позапарламентські сили, але і деякі телевізійні канали, пропонуючи відповідні ток-шоу.
На моє переконання, Святослава Вакарчука не варто повністю прирівнювати у даному випадку до Винника та Іво Бобула. Роль і мотивація останніх двох може бути різноманітною: від додаткового майданчику для власного піару під час телеефірів і теледебатів до того, щоби здійснювати непрямі атаки на більш потужних політичних опонентів. Окрім того, їхня присутність у ЗМІ розмиватиме, тим самим, інформаційний простір, відволікаючи увагу від інших кандидатів.
Читайте також: Іво Бобула - в президенти. Нардеп Федорук розповів про амбіції свого помічника
Цілком ймовірно, що вони відіграватимуть також і роль своєрідних мобілізаторів, закликаючи виборців брати активну участь у процесі голосування. Для цього формат музичних концертів є доволі вдалим, адже виборець, як відомо, вельми часто здебільшого емоціями. Хоча, як на мене, це все ж краще, ніж голосувати шлунком.
На жаль, досі маємо таку особливість нашої політичної культури, коли професійність і компетентність плутають із впізнаваністю та славою. Керувати державою – це, вочевидь, напевно, дещо важче, ніж записати нову пісню чи зняти відеокліп.
Та і в чиновницьких кабінетах співається вже не так легко, а творче начало там кудись раптово вивітрюється. Тому, перш, ніж дійсно йти до політики, котра апріорі сприймається у нас як справа брудна, відомим особистостям варто кілька разів себе запитати, чи готові вони втратити значний кавалок своєї важко здобутої протягом багатьох років народної довіри.
Максим Кияк, політичний аналітик
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
