Чернівчанка живе з пересадженою печінкою вже 14 років

40-річна чернівчанка Лідія Порфірюк встановила своєрідний рекорд України, проживши найдовше з пересадженою печінкою. Донором стала її молодша сестра Марина, яка згодом вийшла заміж і народила двох дітей. І цей випадок теж унікальний.

– Свій день народження я святкую двічі, бо двічі народилася на світ, – усміхається вродлива жінка. – 9 грудня 2003 року мені зробили операцію з пересадки печінки. Дякую Богові за кожен прожитий день, за кожну прожиту годину. Сама дивуюся, що вже минуло понад 14 років. Я ніколи – ні перед операцією, ні після неї – не запитувала лікарів, скільки житиму. Не скаржуся, навіть якщо погано, - каже пані Лідія.

Ліда з чоловіком Іваном не могли дочекатися народження донечки. Але на шостому місяці вагітності в молодої жінки виявили цироз печінки. Тоді вона втратила дитину. А могла втратити і життя. Було їй тільки 25 років. Врятувати Ліду могла операція з пересадки печінки. Її погодилися зробити в Національному інституті хірургії і трансплантології імені Шалімова. Гроші – 176 тисяч гривень – виділила Чернівецька міськрада. Потрібен був донор. Мама не могла ним стати, бо перенесла онкологічну операцію. Тоді молодша сестра вирішила: "Я віддам Ліді частину своєї печінки".

– Я намагалася переконати Марину, що цього не треба робити, бо їй ще виходити заміж і народжувати дітей, – пригадала Ліда. – Але вона сказала, що не зможе жити, якщо я помру. На той час це була тільки друга операція з трансплантації печінки в Україні. Робила її бригада з 30 лікарів. Тривала операція майже добу. Коли я прийшла до тями й розплющила очі, на мигах попросила дати мені папір і ручку. Написала перші три букви імені сестри "Мар". Лікар зрозумів і сказав, що з Мариною все гаразд, вона лежить у сусідній палаті. Моє ліжко підвезли до скляної перегородки, і я побачила сестру. Вона усміхнулася і помахала мені рукою. Стало легше на душі. Важко було відходити після операції, вчитися заново ходити і жити. Але біля мене постійно була моя сім’я: мама, чоловік, сестра. Я тоді сказала Іванові: "Якщо ти хочеш розлучитися зі мною, то я зрозумію". А він запитав: "А якби це трапилося зі мною, то ти би залишила мене?" Я відповіла, що ні. А він: "Тоді чому я маю тебе залишати?" Кожній людині Бог дає щось добре. Мені він дав гарного чоловіка. Іван допомагає мені в усьому. Щомісяця мені потрібні чималі кошти на ліки. Якщо три-чотири дні не прийму їх, то почнеться відторгнення печінки, і можу померти. Марині теж дуже пощастило з чоловіком. Вадим знав, що вона віддала мені частину своєї печінки, але одружився з нею.

– Почуваюся дуже добре, печінка повністю відновилася. Про це свідчить те, що я виносила і народила двох здорових дітей, – запевнила 37-річна Марина Перебиковська. – У лікарні після трансплантації мені сказали, що зможу народити дитину через п’ять років, а я завагітніла через півтора. Всі були шоковані. У 2006 році народився Сашко, а в 2012-му – Софійка. Я щаслива, що і сестру врятувала, і двох дітей народила.

Однак зараз у Ліди знову виникли проблеми зі здоров’ям. Під час чергової перевірки в інституті їй сказали, що потрібна повторна пересадка печінки.
"Марина не може вдруге поділитися своєю печінкою. Оскільки в Україні важко знайти донора, то я вирішила їхати до Білорусі, де проводять такі операції і куди звертається багато українців, – розповіла Ліда. – Рідні скинулися – хто скільки міг. Гроші приносили друзі, знайомі, сусіди. Я звернулася по допомогу до Міністерства охорони здоров’я України, надіслала туди необхідні документи. Мені виділили на операцію 150 тисяч доларів. Але потрібні ще будуть гроші на відновлення. Я вже обстежилася в клініці, яка знаходиться в Мінську. Мені призначили лікування від гепатиту С. Я пройшла повний курс хіміотерапії, який обійшовся у 1100 доларів".

Зараз Ліда перебуває в мінській клініці, де проходить повторне обстеження.

"Зі мною поїхала сестра Марина, бо самій важко це все пережити, – у Ліди тремтить голос. – Після обстеження мене поставлять на чергу. Доведеться залишитися тут і чекати на донора. Надіюся, що все буде добре. Є чимало випадків, коли людям вдруге пересаджують печінку і вони живуть. Я теж хотіла би ще пожити. Побачити, як ростуть племінники, що замінили мені моїх ненароджених дітей, погуляти на їхніх весіллях. Бог добрий, він допоможе. І тоді я тричі відзначатиму свій день народженн", - каже пані Лідія.

Для тих, хто хоче допомогти

Р/р 4149499106634478 "ПриватБанк" Порфірюк Лідія Василівна.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram