72-річна чернівчанка Сільва Мельничук поховала чоловіка, потім сина, який помер від онкологічного захворювання.
Жінка залишилася зовсім сама. Майже щодня навідувалася на могилу сина, щоби порозмовляти з ним, поскаржитися на болячки. Останні два місяці хворіла. Та коли прийшла минулої суботи, глянула на дорогу могилку – і серце зупинилося в грудях. Не було мармурового хреста!
– Мій єдиний син похований на Центральному кладовищі в 91-му секторі. Йому було 49 років. У нього виявили онкозахворювання. Чотири роки тому його не стало. Дуже мучився. Помер на моїх руках, – схлипує жінка. – Два роки тому поставила пам’ятник на могилі сина. На чорному мармурі вибитий його портрет і напис: "Не висохнуть сльози журби, вітри не розвіють печалі. Мама". Поруч стояв великий хрест з червоного мармуру на підставці з такого ж матеріалу. Ще здалеку його бачила. Складала по копійці зі своєї мізерної пенсії на цей пам’ятник. Зараз, після підвищення, отримую 1600 гривень. Трохи грошей дав брат. Таким був мій "подарунок" синові. Минулої суботи приходжу, а хреста немає, тільки валяється віночок, залишився один цвяшок і свіжий порох. Очевидно, зрізали болгаркою того ж дня перед моїм приходом. Яку совість треба мати, щоби красти в мертвих? Досі не можу усвідомити, що таке зі мною трапилося".
Сільва Денисівна ледве добралася додому.
"Серце калатало в грудях так, ніби хотіло вискочити, підвищився тиск, – пригадує жінка. – У мене – друга група інвалідності. Дуже настраждалася в житті, втратила найрідніших людей. Як тут залишитися здоровим? Прийшла сусідка, посиділа біля мене до вечора. Вночі мені знову стало зле. Вранці зателефонувала братові, і ми удвох пішли в поліцію, написали заяву. Слідчий поїхав зі мною на цвинтар, оглянув усе, сфотографував. Могила від дороги четверта, немає огорожі. Хрест був досить важкий, отож забирали його машиною".
Згорьована мама звернулася за поясненням до адміністрації кладовища.
"Там мені сказали, що я не перша така. І що вони не можуть нічого зробити, бо територія цвинтаря дуже велика, за всім не встежиш. А загородити весь цвинтар вони не можуть, бо не мають таких грошей. Послухала я і пішла ні з чим, – зітхає жінка. – Розумію, що хрест мені вже ніхто не поверне. Бо де його знайдуть? А на новий у мене немає грошей. Вже так і буде".
Коментар
"Два сторожі не можуть за всім встежити"
Василь Воронюк, директор комунального підприємства "Спецкомбінат":
– Мармуровий хрест з могили на нашому кладовищі вкрали вперше. Я посилав наших працівників, щоби перевірили, чи він десь не валяється. Але вони нічого не знайшли. Напевно, вивезли за територію кладовища. Здебільшого зрізають металеві решітки та ланцюги навколо пам’ятників, здають їх у пункти прийому металобрухту. Крадіжками на цвинтарі займаються переважно безхатченки та алкоголіки, які за пляшку горілки здатні на все. Та не менше винні ті, хто приймає цей метал. Ми зверталися до поліції з проханням перевірити ці пункти. Але викрадені решітки розрізають на шматки або розбивають кувалдами.
Ми пропускаємо машини на територію цвинтаря через головний вхід, перевіряємо документи у водіїв. Коли вони повертаються, можемо перевірити багажник. Кладовище охороняється вдень та вночі. Але його територія дуже велика – понад 60 гектарів. І два сторожі не можуть швидко обійти таку площу простежити за всім. Що в цей час діється на іншому кінці – вони не бачать. До того ж цвинтар повністю не загороджений. Будемо просити міську раду, щоби виділила кошти на огорожу. Також хочемо встановити додаткові прожектори, зробити освітлення до кінця цвинтаря.
