Відомий литовський режисер із Паневежського театру Лінас-Маріус Зайкаускас вперше побував у Чернівцях. Він був головою професійного журі на цьогорічному фестивалі комедій у Чернівцях "Золоті оплески Буковини".
"У вас є споживач високого мистецтва"
– Які у вас враження від фестивалю "Золоті оплески Буковини"? Зустрічали ще десь схожі фестивалі, чи потрібні вони?
– Я бачив різні фестивалі по всьому світу, і всі вони по-своєму особливі і неповторні. По-перше, це свято для глядачів та жителів міста. 10 днів у вас виступали театри з різних міст України, приїхав і театр із Румунії. Та ще й всі ці виступи об’єднував жанр комедії, який у всіх вдавався по-різному. Але найважливіше те, що фестиваль демонструє місту чи країні, що в цьому місті є споживач високого мистецтва. Це означає, що в цьому місті є можливість для інвесторів знайти середовище, у яке вкладати гроші. Багато міст поставили собі мету – підняти рівень мистецтва, аби стати привабливими для туристів і інвесторів. Це Люблін, колись "вмираюче" місто Радом, Шабатс у Сербії… Там почали вкладати у культуру, і ситуація докорінно змінилася. Думаю, в Україні також так треба зробити. Культура напряму впливає на добробут країни, на її розвиток та можливості. Неправильний підхід у тих керівників, які кажуть, що спочатку треба стабілізувати в країні економічну ситуацію, а потім вже задовольняти культурні на освітні запити людей. Хворі, неосвічені та духовно бідні люди економічну ситуацію в країні змінити не зможуть. Це треба зрозуміти людям, які мають владу. Ось, до речі, і відповідь, чи потрібні такі фестивалі.
– Чим фестиваль вразив, чим розчарував?
– Фестиваль вразив тим, що він тут дуже потрібний для людей. Щодня був повний зал глядачів, які готові платити гроші за театральне мистецтво, і це дуже добре. Людям потрібен не тільки хліб з маслом та ковбасою, і кількість людей у театрі це підтвердила. Духовна їжа, як би це не було примітивно, потрібна. Трішки розчарував рівень деяких виступів, та це проблема не тільки в Україні. Хороших режисерів дуже мало, і це помітно по тому, які вистави ставляться на сцені.
– Класика чи сучасна комедія: чому надаєте перевагу?
– Я люблю цікавий театр, це єдиний критерій. Не важливо, чи класика то, чи сучасний твір – якщо його не нудно дивитися і це зроблено професійно – це має бути в театрі. Єдине що: сучасна драматургія більш точно задовольняє потреби сучасної людини. Класику часто треба "тягти за вуха", щоб її осучаснити. Треба експериментувати із декораціями, музикою, костюмами. Тому із сучасною драматургією часто легше акторам і режисерам.
– Чи є зараз комедії, які не гірше класики? Достатньо комедійних авторів?
– У мистецтві взагалі важко виокремити, що гірше, а що краще. У спорті все стабільно: прибіг першим – ти переміг. Таких точних критеріїв у мистецтві немає. Але авторів достатньо, їх треба знайти і популяризувати, тоді не буде проблем із вибором репертуару. Власне, це велика проблема, що ви, українці, не знаєте багатьох ваших класних сучасних авторів. Ви про них не говорите, їх не популяризують, не піднімають на рівень Європи. Зараз театральну моду диктує Німеччина, бо найбільше у культуру вкладають саме німці, і іншим треба прагнути до того рівня. Там у кожному місті по два театри, а то й три. Але це не означає, що у нас із вами немає хороших умов та авторів. Вони є, і дуже хороші, але ми чомусь їх не бачимо, нам це не треба.
"Заздрю вашим театралам"
– Телевізор, Інтернет. Попри страхи, що вони вб’ють театр, цього не сталося. Чому?
– І не вб’ють ніколи, театр буде жити завжди. Це такий вид мистецтва, який відбувається сьогодні, на твоїх очах, у цю хвилину. На сцену виходить жива людина, і ти її бачиш, і вона грає спеціально для тебе. Цього відчуття і цієї магії не замінить ніщо. Інтернет може змінити чи вбити бажання відвідувати театр у деяких людей, але як вид мистецтва театр ніхто і ніколи не вб’є. Це саме можу сказати про живопис, музику, танці… Можливо, буде менший попит на театр. На жаль, але це передбачувано. В Англії в часи Шекспіра віршами говорили всі, навіть прибиральники. У часи романтизму в Німеччині музикою займалися практично всі, але на різних рівнях. Була мода на певний вид мистецтва, і зараз точно не мода театру. Але він жив, живе і буде жити завжди.
– Майбутнє театрів: яким ви його бачите?
– Він буде іншим, це точно. Ніхто не знає, яка мода прийде колись. Точно можу сказати, що спостерігаємо тенденцію гіперреалізму, "кіношного" гіпернатуралізму. Швидше за все, через п’ять років з’явиться якийсь умовний театр. Передбачу, що яскрава театральна виразність прийде на сцену замість реалізму та натуралізму. І на цьому фестивалі ми побачили, що людям потрібен серіал у житті, пристрасть, сучасний погляд на театральні дії. Це непогано, але це треба робити якісно, бо театр має виховувати відчуття смаку, а не відштовхувати. Скоріше за все, театри почнуть активно працювати у цьому напрямку. Люди хочуть спрощену дію на сцені, частіше бачимо, що менше хочуть думати і звертатися до філософії. А театр буде відповідати попитам глядача, інакше туди стануть дедалі менше ходити.
– Чим вас вразили Чернівці та Україна?
– Я бував у Києві, та у Чернівцях вперше. У вас чудове місто, я закохався у Чернівці. Виходиш на вулицю – і бачиш мистецтво всюди. Архітектура надихає, тут неможливо не творити. Заздрю вашим театралам, бо вишуканість і культура тут всюди. І дихаю тут по-іншому. Якщо говорити про всю країну, то помітив, що у вас зовсім інша ментальність. В українців переважає емоційне начало, а не раціональне. І це непогано. Ви можете спочатку щось зробити і потім подумати, а німець зробить навпаки. Це помітно навіть у лінгвістиці. Слов’янські мови такі, що ти можеш почати говорити навіть тоді, коли ще не зовсім знаєш про що, бо суть завжди у кінці. Це у вас закладено на різних рівнях свідомості і підсвідомості. Просто не треба робити із цього недолік, треба перетворювати на перевагу. Театральність у вас вже є від природи.
– Що б ви хотіли побажати українцям у ці часи, які вони переживають?
– По-перше, ви направлено будите у себе національну самовизначеність, і це дуже добре, продовжуйте це робити далі, бо ще є куди рости. По-друге, ваш народ вже вкотре через кров, жертви і панахиди здобуває владу, щоби віддати у руки людям, які не вміють і не хочуть щось міняти. У 2004 році ви вирвали владу в одного, віддали іншим. Ці між собою пересварилися, і ви дозволили віддати владу двічі судимій людині, яка довела вас знову до того, що довелося лити кров. І все повторюється. Європа чекає, що ж буде з вашою корупцією. Коли ж ви перестанете через свою ж кров здобували волю і віддавати її у неправильні руки? На волі іноді важче, ніж у неволі. У клітці тобі дають їсти, і ти нікуди не йдеш, бо не маєш куди. Так і ви: волю здобули, і знову довірили її у чужі руки. Поки ви лежите на пічці, ніхто вашим розвитком займатися не буде. Ви маєте постійно контролювати вашу владу і боротися за свою свободу. Зрозумійте нарешті, що свобода, яку ви визволили з поганих рук ціною життів ваших же людей – не дозволяє вам вже лежати на пічці, ви маєте діяти постійно, інакше все буде марно.
З досьє "МБ"
Лінас-Маріус Зайкаускас – відомий литовський режисер із Паневежського театру імені Юозаса Мільтініса.
Працював режисером у Каунасі, Вільнюсі, Радомі, Кракові, Грузії та Казахстані.
Педагог і організатор театральних фестивалів.
Проводив майстер-класи у Йєльському університеті (США), експерт театрів з Європи, Азії та Африки.
Діана ВАТАМАН
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram