Вісімдесятирічна мешканка Чернівців опинилася на вулиці, ночувала на дитячому майданчику. Зараз Савету Ферар прихистили у центрі "Народна допомога", що на вулиці Синагоги, 6. Жодного разу сини та внуки не навідалися до неї. Кореспондентові "МБ" вдалося поспілкуватися з жінкою.

У темній куртці, з-під квітчастої хусточки виглядає сиве волосся, з очей течуть сльози.

"Плачу день і ніч. Такий жаль бере, що жити не хочеться, – схлипує. – Хотіла повішатися, та подумала, що це великий гріх. Він може впасти на моїх синів та внуків, а я хочу для них добра. Та вони всі відмовилися від мене. Ніхто не прийшов, не сказав: "Мамо чи бабусю, чого ти тут, ходи до нас жити". Троє синів – Юра, Коля, Вася – живуть у місті. Тільки Толік – у Москві. Служив в армії і там залишився. Маю чотирьох онуків. Але і вони не приходять".

"На трьох роботах працювала"

Старенька скаржиться, що їй важко стояти, ноги болять. Йде до намету, що на подвір’ї центру, сідає на стілець. "Я щодня тут годинами сиджу. На людей дивлюся, що йдуть вулицею. Кожен спішить додому, а в мене його немає, навіть ніде не прописана,– починає плакати. – Набідувалася і наробилася тяжко. Народилася в селі в багатодітній сім’ї. Десятеро нас було, троє померло ще малими. Закінчила сім класів і пішла працювати в Чернівці. 15-ть мені тоді було. Прибирала в школі, в лікарні, на цегельному заводі робила. У 20 років вийшла заміж. Чоловік Дмитро добрий був, але пив. Усе життя працював на "Легмаші", де йому дали чотирикімнатну квартиру. Вже 20 років, як його немає. Раніше хоч було з ким поговорити, порадитися".

Жінка замовкає. "Я народила семеро дітей – всі хлопчики. Думала, що на старості буде до кого прихилитися. Вийшло не так. Якби мала хоча б одну дівчинку, то було би інакше, – витирає рукою сльози. – Як я любила своїх синів, як дбала про них! На трьох роботах працювала, на заробітки ходила, щоб у них все було, як в інших дітей. Ніколи другий раз сорочку вони не одягали. Щоразу свіжу – випрану, попрасовану. А скільки тих сорочок треба було купити! Навіть вчителька мене хвалила: "Ви так багато працюєте, а ваші діти чисті до школи ходять. Як тільки встигаєте все зробити?". А я ночі не досплю, зате поперу, їсти наварю".

"Старший син Юра продав квартиру"

Троє синів Савети померли зовсім молодими, бо вживали наркотики. "Було їм 15, 18 і 20 років. Але я не знала, що вони наркомани, – каже жінка. – Все робота і робота… Коли було встежити за ними? Хотіла, щоби все в квартирі було: і меблі, і посуд, і білизна. Поки чоловік був живий, сини ще слухалися. Потім вже не могла з ними впоратися. Ні в одного не склалася доля. Наймолодший Вася – лагідний, але пив. Дружина забрала дитину і пішла від нього. Зараз на заробітках в Італії. У Толіка своїх дітей немає, бо в дитинстві впав із дерева і сильно побився. Старший син Юра продав нашу квартиру. Я просила не робити цього, бо опинюся на вулиці. А він мені: "Це не твоя квартира, а мого тата". Мені не дав жодної копійки. Сусіди казали, що все програв у карти. Я його давно не бачила, не знаю, де він, що з ним".

Маму забрав до себе син Коля, який має невеличку квартиру на верхньому поверсі. "Три місяці я в нього жила. Коли син із невісткою йшли на роботу, то закривали мене. Казали, що бояться, аби я не впала зі сходів і не вбилася. Так важко було цілими днями сидіти в чотирьох стінах і бачити перед собою тільки шматочок неба, – пригадує старенька. – Якось почула, як невістка каже синові: "Ти казав, що ми беремо твою маму лише на три місяці. Вибирай: або я, або вона". Я не хотіла, щоби через мене син втратив сім’ю: дружину, сина. Пішла на вулицю, в чому була. Нічого із собою не взяла. Два тижні спала на лавці на майданчику, де діти гралися, накривалася курточкою, що на мені. Сусіди носили мені їсти. Син жодного разу не підійшов до мене, не запитав, чи голодна, не просив повернутися. Якось вночі мене розбудили поліцейські та привезли сюди. Мені тут добре. Є ліжко, чим накритися. Пенсію за жовтень не отримала, то мене ще й годують. Незнайомі люди їсти приносять. Їм, а сльози капають в миску. Боляче, що сталося таке на старості. Маю чотирьох синів, та не маю де жити, до кого голову прихилити".

У центрі "Народна допомога" оформляють документи для жінки і хочуть влаштувати її в геріатричний пансіонат. Але жінка категорично проти. "Я не піду туди, бо моє серце не витримає,– каже, плачучи. – Краще буду ходити вулицями, ночувати на сходах у під’їздах або в підвалах. Може, замерзну вночі, тоді сини не матимуть зі мною клопотів. Подала в суд на старшого Юру, який позбавив мене житла. Нехай купить мені маленьку квартирку, щоби я мала де переночувати і зварити собі їсти".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram