Василь Назарко вже сотню разів возив допомогу нашим бійцям. І що там відбувається, він знає не з телевізійних новин, а бачив на власні очі.
– Ми із заставнівським волонтером Віктором Лаштою виїхали 21 серпня, щоби встигнути порадувати наших бійців на День Незалежності, – пригадує пан Василь. – Дорога туди і назад – приблизно три тисячі кілометрів. Спершу заїхали в Авдіївку. Тут у добровольчому загоні "Правого сектору" служить чернівчанин Володимир Громко. Раніше він був волонтером, а потім пішов воювати. На той момент було тихо, не стріляли. У бійців настрій бойовий, але їм набридло товктися на одному місці – ні вперед, ні назад. Вони цілими днями сидять в бліндажах і окопах. Починається осінь, і всі гризуни з полів сповзуться туди. З харчуванням більш-менш нормально. Не можна сказати, що бійці голодають. Проте їжа одноманітна: гречка, тушонка, макарони, картопля. Тому вони дуже зраділи домашнім стравам. Форма у них поки що літня, хоча похолодало. Та берці не витримують місцевого в’язкого болота: промокають і рвуться. Потрібні утеплені гумові чоботи.
Волонтери побували в Зайцевому.
"Там є бійці з Буковини, зокрема заступник командира батальйону. Я знаю його ще з Дебальцевого, – зауважує пан Василь. – Ми переночували у казармах. Вночі був обстріл з боку бойовиків. Згорів житловий будинок із прибудовами. Вранці вирушили в Попасну, де стоїть чернівецький батальйон. Місце досить незручне – лисі горби без жодного деревця. Добратися туди важко – постійно працюють ворожі снайпери. Я тут вже не вперше. Якось їхав із засвіченими фарами, то мене солдати трохи "поматерили". На фото у мене є боєць, який допомагав нам розвантажувати бус. А вночі він загинув. Влітку тут були великі пожежі – хтось підпалив траву. Ми бачили ці згарища. Познайомилися з комбатом. Він склав список речей, які їм необхідні. Просить потужний генератор, акумулятори для БТРів, планшети для корегування стрільби, плівку, лопати, сокири. Виявилося, що у них лише один справний акумулятор на дві бойові машини, які заводять по черзі. Я запитав, чому не дають другий взамін поломаного. "Не закінчився термін його використання, тому не списують і не видають новий, – пояснив один із бійців. – Це ж не мирні навчання на плацу. Нехай би спробували ті генерали поїздити тут, тоді би встановлювали терміни. А так користуються ще радянськими стандартами".
По дорозі почався сильний дощ, мікроавтобус загруз в болоті. "Нас тягнули волоком бойовою технікою на гусеницях. У результаті бус поламався. Довелося ремонтувати його на місці, купувати новий радіатор, – згадує волонтер. – У дощ там дуже важко їхати, навіть гусенична техніка буксує. А колії на дорогах такі глибокі, що наш мікроавтобус не діставав колесами до землі. Ще хотіли заїхати в Піски. Але добралися лише до так званої "республіки Міст", далі нас не пустили. Бійці здивувалися нашому приїзду. Сказали, що волонтери зараз вже рідко приїжджають. Ми вивантажили їм частину страв. Якось я їхав вночі в бік Пісків. Якраз тоді бойовики пробували захопити український пост. Мене зупинили наші бійці, сказали швидко вимкнути фари і світло в кабіні. Неподалік йшов бій. Туди проїхали БТРи і три вантажівки із солдатами. Довелося повернутися назад".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
